У мережі з’явилося відео, де українська емігрантка Анастасія Боен розповіла про свій досвід життя в США, пише Gazeta.ua
Майже рік тому з Луцька вона за програмою культурних обмінів на кілька місяців вирушила в американський Анкоридж. Але тимчасова подорож несподівано змінила все життя дівчини: за океаном вона знайшла свою любов.
“Шукала, де б записатися в спортзал. Опинилася в офісі, де оформляють нових клієнтів. Там сидів лише один працівник – мій майбутній чоловік Джейс Джейкоб Боєн. Ми познайомилися, почали розмовляти. Він каже: “У тебе такий цікавий акцент, звідки ти?”. Кажу, що з України. Він знав, що в світі є така країна, але нічого більше. Потім запитав про національну валюту. Я йому показала 50 гривень. Не знаю чому, але він захотів у мене їх купити. Запитав про курс… а тоді це було десь два долари, але він дав мені п’ять.
“Я так подумала: давно курс не був настільки вигідним. Словом, в той день за розмовами ми провели в цілому п’ять годин. Потім обмінялися візитками і я пішла. Уже вдома все обдумала, порахувала гроші і вирішила, що цей спортзал мені не по кишені. Подзвонила, щоб скасувати абонемент. Ну, він сказав “ок”, а потім через тиждень мені пише: мовляв, давай сходимо якось на каву. Так ми і почали гуляти, зустрічатися. А вже через кілька місяців одружилися”, – каже Боен.
Дівчину вразили великі відстані та не сподобалась їжа.
“У нас, якщо кудись ідеш, то навколо завжди люди, маршрутки їздять. Тобто в будь-який момент можеш під’їхати, якщо втомився. Тут такого немає – у деякі напрямки транспорт взагалі не їздить або їздить дуже рідко. Іноді навіть в місті доводиться їхати через ліс. Ще вразило, що кожен бізнес має свою будівлю: банк – окремо, кафе – окремо, магазин – окремо. Тобто мало таких ось комплексів, де все разом. З їжею складно. Вони підсипають в страви різні добавки і емульгатори для смаку.
“Через це постійно хочеться їсти. Хоча коли купуєш продукти сам, то вони ніякі: овочі, фрукти, навіть картопля несмачна. Ківі, наприклад, без кислинки і не соковиті, дуже великі за розміром. Хліб схожий на губку: можна його в кулаці затиснути, а він вже через кілька секунд знову набуває потрібної форми. Звичайно, є спеціальні пекарні, де хліб хороший. Але мало хто туди їде, адже на це йде багато часу. Багато найменувань товарів: на прилавках можна побачити фрукти, яких я раніше не пробувала. Але якщо говорити про вибір конкретної одиниці товару, то він обмежений. Наприклад, взимку я часто купувала мандарини. Тут їх всього три види – фасовані з Каліфорнії. Коротше кажучи, багато монополістів на ринку”, – каже Анастасія.
Боен порівнює США з Радянським Союзом.
“Все однакове – продукти і навіть одяг. Ніби в Радянський Союз потрапила. І хоча я там не жила ніколи, але ось зараз ніби в’їхала. Єдина радісь – на Алясці людям доплачують. Хоча це не зовсім доплати, а дивіденди для американців, які живуть тут постійно – як мінімум три роки. Їм виплачують один раз в рік від однієї до двох тисяч доларів. Тобто, якщо в сім’ї п’ятеро дітей – гроші отримає кожен. Мінімальна зарплата 9,5 доларів за годину. На місяць виходить десь 1600 доларів. Хоча можна легко отримувати і 15 доларів на годину, тоді за місяць вийде більше. На оренду квартири йде трохи більше тисячі доларів.
Тут за повноцінну кімнату вважаються тільки bedroom – приміщення, де можна спати. Все інше не рахується. Крім того, ціна залежить від місця розташування: якщо близько до школи або до центру – це дорожче, зрозуміло.Комуналка відносно недорога. У нас електричне опалення – платимо 70 доларів. Підключення телефону коштує, наприклад, 60 доларів – перший номер, другий – 35, третій – 25. Якщо хочеш якісний інтернет – доплачуй. Взагалі, майже всі американці живуть в кредитах. У них з цим безпечніше і простіше, ніж у нас,” – каже дівчина.