Рівненська область. Захід України.
Маршрутка прямує до центру Дубна. Пасажирами заповнена вщент, в тому числі й стоячими. Їдуть дві баби.
– Св0л0чі, понакрадали! А ту війну нащо зробили? Якби Україна на Росію не наnала, то було б нам добре! І спокій був би! – каже та, що сидить.
– А шо ж ти думаєш: шо їм шкода було того Луганська віддати? Тож наші брати! – погоджується та, що в окулярах
Я подумала, що мені почулося. Починаю прислухатися і розумію, що змовчати не зможу.
Встаю з місця, проштовхуюсь крізь натовп пасажирів. Питаю:
– Перепрошую, а ви в Дубні народились?
– А яке твоє вс**не діло?
– А таке. Скажіть, то хто на кого нanав?
– Україна на Росію. Ото майдан зробили і пішли війною! – повторює мені одна з цих двох.
– Ви розумієте що ви говорите?! Я не дозволю вам тут озвучувати ваші сеnaратистські думки! Це неповага до армії!
– А нам nох*й армія! Вона наш хліб жере!
Не витримую. Переходжу на крик. Мовляв, через таких як вони в Україні таке й робиться, що й сама маю відношення до захисту України. Кричу, що у них відсутня совість. Кажу, що нехай вже починають російською говорити, nутіна кликати з військами.
– Треба буде, то й покличемо!
З іншого боку сиділа молодша жіночка, років під 40. Вставляє своє бачення:
– Ти д**а малолітня, ти ще життя не бачила і не знаєш за що тут говориш! Рота закрий!
Решта пасажирів підтакували цій трійці. Хтось навіть запропонував силоміць висадити таку розумну мене з маршрутки, мовляв, буду знати тоді як зауваження робити. Вийшла сама, попередньо сфотографувавши моїх опоненток.
От вам і патріотизм. От вам і цінності.
Я не маю що додати. Мені до болю прикро!
З Днем людей похилого віку, ага! – Написала дівчина у дописі.