Ми з Анею одружені з рідними братами, мій чоловік молодший за свого брата лише на 2 роки.
Але наше весілля відбулося на рік раніше. Я була перша жінка, яка, на думку свекрухи вкрала її сина.
– Вибрати невідомо кого, – висловилася свекруха, – кращих не було? Ну так відповідай тепер за свій вибір, допомагати я тобі не маю наміру.
Де ви жити збираєтеся? Ні кола, ні двора!
Я сирота, мене виховувала бабуся, яка жила в глухому селі під Львовом, у Львові я вчилася, та в інституті і з чоловіком своїм познайомилася. Допомагати мені було нікому.
У свекрухи від покійної матері була ще одна двокімнатна квартира. Але молодшому синові вона відмовила в проживанні.
Довелося нам знімати квартиру. Заробляли ми не багато, тому оплачувати все, їсти і збирати ще на щось своє, не виходило, хоч трісни.
Свекруха до мене ставилася дуже зневажливо, в кінці кінців я відмовилася навіть ходити на сімейні свята, щоб не піддаватися глузуванням і докорам.
Одного разу до нас прийшов старший брат чоловіка.
– Я вас на весілля запрошую, – сказав він, – відмови не приймаються, ну як так дружина мого брата і не прийде. Не вигадуйте! Я вас обох чекаю.
З важким серцем ми вирушили на торжество. Це було шикарне свято.
У Ані дуже заможні батьки, видаючи єдине чадо заміж, вони не поскупилися.
Свекруха раз у раз лізла з обіймами до нових родичів.
– Ось, тепер я задоволена, – вирішила «штовхнути» тост свекруха, – хоч цей син не схибив, одружується на гідній дівчинці. Анечка, донечко, я дарую вам на весілля квартиру! Живіть дружно і народите мені онуків побільше!
Ми з чоловіком за квартиру не образилися, а ось ставлення свекрухи і її прилюдні знytщання над нами, це було щось:
– 1тисяча на весілля рідного брата!, – свекруха засунула ніс у подарований конверт, -це ж нареченій на шпильки і то не вистачить.
А у нас просто не було більше! Свекруха засміялася, а ми з чоловіком з весілля пішли, не помітивши дуже уважний погляд батька нареченої.
Ми продовжували спілкування з Анею та братом чоловіка, а от свекруха в нашому житті не брала участь.
Я ж без кінця дивувалася своїй новій родичці. Аня виросла в розкоші, але була зовсім проста і нітрохи не зазнавалася.
Жили молоді зовсім в іншій квартирі, в тій, що купив Ані її багатий батько. Ми із задоволенням проводили час з братом чоловіка і з його тестем і тещею.
Їм ми і розповіли першим, що у нас буде дитина.
Через пару місяців дізналася про це і свекруха:
– Бідність плoдити збираєтеся? – спитала вона уїдливо, – Як ви викрутитеся на одну зарплату?
І все, більше свекрухи ми не бачили до самих хрестин сина, названого Андрієм.
У хресні ми покликали звичайно ж найближчих родичів: дівера і його Аню.
Зволила прийти на хрестини і моя свекруха, новоспечена бабуся. Покликали і батьків Ані.
Насилу ми розмістилися в нашій знімній однушці, а коли прийшла пора дарувати подарунки нашому малюкові, то встали троє: дівер, Аня і її тато.
– Ми вирішили подарувати нашому хрещенику , – почала мовy хрещена, – квартиру, так, ту саму, яку нам подарувала на весілля свекруха.
-Чому, за що? – скипіла мама чоловіка, – Навіщо кидатися квартирами, подаруйте її краще мені назад.
Тут в розмову втрутився батько Ані:
-Свахо, але ж це наших молодих майно, вони і розпорядилися ним на свій розсуд. А взагалі, подарунки синам або слід було робити рівноцінні, або дарувати того, кому потрібніше. Твій старший син не бідує. Тепер і молодший не буде!
Свекрусі навіть не знайшлося, що відповісти, тільки почервоніла, як paк.
Тепер ми живемо в своїй квартирі. У мого чоловіка нова робота, батько Ані влаштував його з братом в свою фірму.
Аня чекає спадкоємця, каже, що ми повинні їй повернути борг: стати хрещеними її дитини.
Свекруха? Приходила нещодавно, вибачення просила, каже, що хотіла перед новими родичами в бруд обличчям не вдaрити:
-Але ж як удaрила, та ще й вся в тому бруді викупалася, – покаянно говорила мама чоловіка.
Простити? Пробачили. Ми ж сім’я. Життя попереду довге, а в житті, чого тільки не буває.