“Заборонити дистанційну освіту у всіх навчальних закладах“, – петицію з такою назвою зареєстрували на сайті президента 25 травня.
“Діти повинні ходити до школи, навчатися, спілкуватися зі своїми однолітками. Батькам, дітям та вчителям дуже важко перебувати на дистанційній освіті. Діти не зможуть здобути повноцінні знання, перебуваючи вдома. Тому народ хоче, щоб влада не ухвалила закону про дистанційну освіту”, – такий короткий і без повноцінної аргументації текст самої петиції виклала її авторка Олена Тищенко.
Але вже за дев’ять днів з дев’яноста відведених вона набрала понад 13 тисяч голосів (із 25 тисяч потрібних). Хоча з петиції навіть невідомо, про який закон ідеться і чи не плутає його авторка з положенням про дистанційну освіту.
Фото: EPA/UPG
Причину такої активності в підписах цілком можна зрозуміти з потоку дописів від батьків школярів за останні два з половиною місяці вимушеного дистанційного навчання в межах оголошеного урядом тотального карантину. Батьки скаржилися на відсутність онлайн-уроків, неадекватні вимоги вчителів щодо швидкості виконання завдань, нерозуміння ситуації з відсутністю доступу до інтернету.
Для прикладу – кілька уривків із сотні дописів за цей час у відкритій фейсбук-спільноті “Батьки SOS”.
“Дивлюся на завдання, які просто викидаються у вайбер і тихо про себе просто лаюсь. На першому фото – англійська мова (яку я ніколи в житті не вивчала). Тим паче що зараз карантин і жодна з приватних студій не працює. От як вчити дитину, що робити, як самій зрозуміти?”
“Вчителька молодших класів перестала виходити на зв’язок з початку карантину, жодного дистанційного уроку з основних предметів проведено не було, вчителька навіть завдань не надсилає”.
“Сьогоднішнє самонавчання, а не дистанційне навчання, як це називають, вважаю недійсним. У нас не навчають через зум або скайп, як у деяких школах, а просто скидають ДЗ. Але водночас не пояснюють, за які саме помилки була поставлена оцінка! Це потрібно хоча б для того, щоб розуміти надалі, як і що правильно писати!”
“Була контрольна з природи через зум, дитина була і виконала роботу, але вона не змогла відіслати результат на мило вчителю, тому що ніколи поштою не користувалася. І про це вчителю повідомила. Батьків поряд не було. Роботу надіслали пізніше. Дитині за це поставили двійку”.
“Завдання скидають на вайбер, писане від руки о 8.30. Виконати за 20 хвилин. Телефон у сина не новий, інтернет з перепадами. Завдання, писане вчителькою від руки й погано сфотографоване (бувало, що і боком), і ще й прочитати важко. Скидає вона його безпосередньо перед виконанням. Час рахується з моменту “вчителька скинула”. Навіть мені прочитати швидко буває важко“.
“Ситуація: учень дев’ятого класу перебуває з батьками в селі, де немає інтернету, щоб виконувати дистанційні завдання. Класний керівник телефонує і “попереджає”, що дитина наприкінці навчального року може отримати не свідоцтво про освіту, а довідку про те, що прослухала курс”.
Що пішло не так з карантином і дистанційним навчанням? Чи це недопрацювання окремих вчителів, чи тенденція? Як далі бути, щоб не порушити права дитини на освіту? Адже, за словами в.о. міністерки освіти Любомири Мандзій, елементи дистанційного навчання впроваджуватимуться в українську систему освіти на постійній основі, навіть якщо навчальні заклади запрацюють у повноцінному режимі.