Інно, чому ти не хочеш залишити цю дитину?
– Її батько мене зрадив, Ірино Юріївно, я зовсім одна, що я зможу дати малюкові, якщо мені ніде жити, і не маю що їсти …
– Мені 40 і колись я говорила те ж саме, а тепер у мене все добре, тільки дітей вже ніколи не буде …
***
Двадцять років тому молоденька Іра приїхала до столиці вступати до медичного інституту, дівчина вирішила піти по стопах батьків, мама у неї була прикладом для наслідування, вона лікувала людей, вона була незамінною в своїй поліклініці, її любили всі від пацієнтів до завідувачки. Батько Ірини був хірургом, а дізнавшись, що дочка зібралася вступати до медичного, тільки підтримав її.
Батьків у дівчини не стало, коли вона вчилася на третьому курсі, безглуздий випадок забрав життя найдорожчих людей … А через місяць Іру кинув її коханий, дізнавшись, що дівчина чекає малюка. Втративши найближчих людей, вона й гадки не мала про малюка, треба було здобувати фах, допомоги тепер чекати було нізвідки.
Через десять років Ірина Юріївна – молода і успішна жіноча лікарка нарешті закохалася, чоловіка звали Анатолій, познайомилися вони на відпочинку, а потім виявили, що проживають в одному місті і живуть майже по сусідству. Закружляв запаморочливий роман.
– Ірочко, ти – найкраще, що було у мене коли-небудь в житті, – якось зізнався чоловік – виходь за мене заміж!
Жінка з радістю погодилася. Зіграли весілля, почалася сімейне життя, все було саме так, як колись Ірина собі уявляла: високооплачувана робота у обох з подружжя, будинок-повна чаша, люблячий і турботливий чоловік, тільки от дітей у пари не було. Виною всьому був той вчинок, зроблений колись давно, в студентські роки.
– Ір, прийшли результати твого обстеження після проведеного лікування … дітей ти народити швидше за все не зможеш, але фізіологічні можливості залишаються.
Жінка сіла і заплакала.
– Іро, потрібно продовжувати, чуєш мене, – говорила завідувачка, але голос її лунав ніби з туману.
– Я більше не можу, досить, немає сил, ми втомилися від цих нескінченних аналізів, обстежень, раз не дано, значить так тому і бути …
– Даремно ти руки опускаєш, ти ще молода, давай так, візьми відпустку, поїдьте з Анатолієм відпочиньте, а там видно буде … Так Ірина і зробила, але поїхала одна, чоловік послався на невідкладні справи напередодні вильоту … Вона повернулася через два тижні в похмурий, дощовий листопад. Ірину зустрів спорожнілий будинок і записка від чоловіка, в якій він сповістив її про те, що пішов до іншої. «Бажаю щастя, на розлучення подам сама» – написала вона в смс, закрила очі і заплакала.
Робота допомогла забутися, кінець листопада був особливо багатий на новонароджених, Ірина раділа разом зі своїми пацієнтками і лише зрідка давала волю сльозам, зазвичай це бувало у вихідні, які тепер вона проводила зовсім одна.
***
Інна прийшла на прийом на початку грудня, молода двадцятирічна дівчина плакала сидячи у неї в кабінеті, і не дивлячись на свій досить великий термін, хотіла позбутися від малюка … Як же вона нагадала Ірині її саму, ту молоденьку студентку вишу, якби вона знала, до чого все в підсумку призведе …
– Послухай мене, Інно, поговори зі своїм хлопцем ще раз, на твоєму терміні щось робити неможливо.
– Добре … я спробую, – тихо сказала дівчина і вийшла з кабінету. На наступний ранок Іра зіткнулася з Інною біля входу в пологовий будинок, біля її ніг стояла велика дорожня сумка.
– Допоможіть будь ласка, мені нікуди йти, Артем вигнав мене. Що ж, йдемо до мене, я теж одна, разом нам буде куди веселіше …
З появою Інни в спорожнілому будинку стало тепліше і затишніше, через сім місяців у дівчини народилася дочка Юлія. Ірина буквально на очах розцвіла, тепер вона перестала боятися самотності, щовечора поспішала додому, адже там її з нетерпінням чекали дві вже таких рідних людини. Згодом Інна вийшла заміж і народила ще двох синів, але долі цих двох жінок один раз переплетені вже ніколи не розходилися.