Сьогодні в Азовському морі стався землетрус магнітудою 4,7 бала. У кримському пабліку вже написали, що пішли тріщинами, як мінімум, дві опори.
Наскільки це правда, стверджувати не беруся, але ж попереду ще морози, льодові поля і непередбачувана поведінка плавучих грунтів. Як тут не згадати історію – вона нижче:
Як в 1945 році впав перший Керченський міст
Будівництво Керченського моста супроводжувалося протягом усієї своєї історії постійними невдачами. Невідомо, чим скінчиться нинішня спроба Росії, але історію корисно пам’ятати завжди.
Ми вже розповідали про те, як в ще 19-м столітті англійці планували його будувати і про те. як під час війни німці теж повернулися до цієї ідеї, однак з цього нічого не вийшло.
У 1930-х роках ідеєю з’єднання Тамані і Криму зацікавився вже Сталін. Але війна перешкодила реалізації задуму.
У січні 1943 року радянські війська вибили німців з Тамані, а в травні 1944 го – і з Криму. Відступ гітлерівців було настільки стрімким, що вони залишили цемент і балки для моста. І, вже 24 квітня радянські будівельники вбили першу палю на протилежному від Керчі березі протоки. Марний поспіх, як показала історія
Однак, з Кремля вимагали звести міст в максимально короткі терміни. Ще йшла війна, і він був необхідний для перекидання військ на південь України. Будівництво очолив інженер Іван Цюрюпа. За постачання відповідав Павло Зернов. На будівництво кинули понад 10 тис. бійців залізничної бригади полковника Костянтина Чуба.
Міст довжиною в 4,5 км з’явився дійсно дуже швидко. Перший поїзд від станції Крим до станції Кавказ пройшов по ньому вже 3 листопада 1944 року. Один з інженерів, Дмитро Терюха, згадував, що за давньою, ще дореволюційної, традиції керівники будівництва відчували міст, перебуваючи під ним.
За планом спорудження здали до 27 х роковин Жовтневої революції. У Кремлі навіть проігнорували попередження будівельників, що загроза дрейфуючих по протоці льодів може стати фактором ризику для мостових опор: Азовське море замерзає біля північного узбережжя, і в кінці зими ці крижані поля плином виносить в Чорне море.
Інженери, чому те, недооцінили цю загрозу, хоча попередньо вивчали погодні умови в регіоні за даними спостережень протягом останніх 20 років. Прагнення здати міст до річниці революції перемогло розум. Причому, Іван Цюрюпа був досить досвідченим інженером. Під його керівництвом будівельники відремонтували кілька зруйнованих під час боїв мостів через Дон і Дніпро. Але для Керченського випадку цього досвіду виявилося мало.
Комісія, яка приймала роботу, відрапортувала в Кремль: «Колектив поборов всі труднощі і виконав роботи першої черги за 150 днів, домігшись темпу робіт більше 30 м моста на добу. Якість моста визнати задовільним ».
Однак, вже 26 грудня 1944 року через півтора місяці після прийняття об’єкта, начальник Главмостстроя Микола Холін телеграфував в Кремль: «Протягом 15 днів шторм не припиняється. Вітер від 7 до 10 балів. Вся естакада обледеніла. Воду перекидає через естакаду. Чи не можемо зняти з берега буксир Арарат і плавкран. Йде бойка паль на естакаді. Вітер збиває людей, їх міняємо через чотири години, більше не витримують. З води роботи вести не можна. Хвилі до двох метрів ».
Проте, поїзди продовжували ходити по мосту на фронт: на добу до 15 складів, причому часом в кожному було до півсотні вагонів.
У лютому 1945 року через Керченську протоку почався льодохід з Азовського моря. Термометр показував -6 ° С, тому лід був досить міцним. У деяких місцях навантаження на опори моста досягала 270 т. Незважаючи на це, будівельники продовжували бетонувати несучі конструкції і навіть встигли поставити п’ять льодорізів, замість необхідних 115. Військова авіація бомбила застигле море з повітря, а сапери в декількох місцях підірвали крижане покриття, щоб зменшити тиск льоду на мостові опори.
11 лютого по мосту з Криму на Кавказ проїхав особливо який охороняється поїзд: з Ялти після Кримської мирної конференції поверталася радянська делегація. А через тиждень крижані поля зруйнували перші опори моста. За три дні лід практично стер 42 з 115 опор.
Це була друга подібна катастрофа, що сталася на залізниці в СРСР. У грудні 1941 року обвалився міст через річку Угра під Калугою. Тоді в воду впав цілий склад, що знаходився в той час на мосту.
Спеціальна технічна комісія провела ретельне розслідування руйнування Керченського моста. Микола Холін відразу ж зробив висновок: «Провини будівельників тут немає, її потрібно шукати в іншому місці». За його розпорядженням чотири уламка моста склали в ящики і відправили літаком до Москви для розгляду.
Міст врятувати не вдалося. Його останки після того, як зійшов лід, розбирали на будівництво інших об’єктів ще 23 роки.
Більшість конструкцій моста споруджувалися без генерального плану, виходячи з обставин і наявності матеріалів. Видно одна з опор моста, виконана з цементу, залишеного німцями при відступі.
Дивно, але за руйнування ніхто не поніс суворе покарання. Тільки генерал-лейтенант Никон Просвиров був відсторонений від посади начальника Головного управління залізничних військ.
Іван Цюрюпа продовжив мостобудівну кар’єру і навіть удостоївся звання Героя Соціалістичної Праці. Не менш успішним стало просування по службі і Павла Зернова: після керченської епопеї він очолив секретне конструкторське бюро, яке займалося розробкою атомної бомби в Арзамасі.
До проекту з’єднання Керченського півострова з Таманським спробували повернутися після війни. Заступник наркома шляхів сполучення Ілля Гоцерідзе поклав на стіл Сталіну новий план будівництва, сказавши при цьому: «Йосип Віссаріонович, це буде цар-міст». За легендою, ходила в Кремлі, генералісимус відповів: «З царем ми розправилися в 1917 році».
І про цей міст благополучно забули на довгі роки.