Ми з Андрієм поверталися з турбази і вирішили скоротити шлях, звернувши на стару дорогу. Засніжена дорога здавалася безлюдною, до того ж був сильний мороз.
Джерело:ukrainians.today
Машина у Андрія тепла, і сам він відмінний водій, так що мені з ним спокійно. Я знайшла радіохвилю з хорошою музикою і, відкинувшись на спинку сидіння, милувалася засніженим пейзажем.
– Навіть зустрічних не трапляється, – сказав Андрій, – майже глухе місце.
Раптом попереду, на трасі, побачили машину. Андрій зменшив швидкість і зупинився. З машини вийшов чоловік і майже кинувся нам під колеса.
– Біда у людини, бензин закінчився, треба допомогти, – сказав Андрій.
Я мовчки дивилася на водія іншої машини, не помічає мене. Я не бачила його три роки, – це був мій колишній чоловік. Він пішов, коли я натрапила на смс-ки в його телефоні.
Я пам’ятаю, як він кричав, що не повинна була так робити, що цим я сама себе принизила. З яким гордим виглядом збирав свої речі, тому як йому неприємно жити з жінкою, яка перевіряє його телефон. А я і не перевіряла, просто вийшло так, неможливо було не помітити очевидне.
Він наплював на всі наші прожиті роки, не посоромився нашого вісімнадцятирічного сина, – подав на розлучення і поділ майна. Я вже тоді знала, що зустрічається з дівчиною, яка на п’ятнадцять років молодша за нього. Через півроку після розлучення вона наpoдила хлопчика, – це єдине, що я дізналася про них, і більше його не бачила.
Мені з трудом вірилося, але зараз на цій, майже занедбаній дорозі у заглохлого автомобіля, возився мій колишній чоловік, який мене колись сильно образив.
Дверцята автомобіля розчинилися і з них вийшла його дружина, притискаючи до себе дитину, – було помітно, що їй холодно. Я відкрила двері машини, щоб впустити їх, вона посадила хлопчика на заднє сидіння, привітавшись і ще не встигнувши розгледіти мене, потім сіла сама.
Підскочив мій колишній:
– відігрівайтесь, – сказав він молодій дружині, – скоро поїдемо. – Дякую, вік не забуду, що зупинилися і виручили, – і тут він підняв очі, адресуючи мені свою подяку, і тут же поперхнувся власними словами. Обличчя витягнулося від подиву, – зовсім не очікував в цьому місці зустрічі зі мною.
Миттєво на його обличчі з’явилася гординя, як в той раз, коли він йшов від мене:
– Виходь з машини, – сказав він дружині з дитиною, яка заплескала своїми накладними віями, не розуміючи, навіщо з тепла на мороз, та ще з дитиною.
– Давай-давай, – квапив він.
І тоді вона знову подивилася на мене і, нарешті, згадала нашу випадкову зустріч ще до розлучення в супермаркеті. Тоді у неї жоден мускул на обличчі не здригнувся, коли побачила мене, законну дружину. І тепер винувато посунулась до дверей, щоб вийти.
Я не знаю, які почуття керували мною в той момент, але пам’ятаю, що вискочила з машини і майже наказала:
– Так, назад в салон і відігрівати малюка! – Я взяла її під лікоть і наполегливо направила в теплу машину, зачинила дверцята і, не дивлячись, на пісне обличчя колишнього, сіла на переднє сидіння.
Тим часом Андрій допоміг заправитися закляклій машині, а жінка мого колишнього чоловіка з дитиною сиділа на відстані витягнутої руки від мене. Я повернулась: хлопчисько подивився на мене, розглядаючи незнайомого йому людини.
Дитина була схожа на чоловіка. Як і наш спільний син, – він теж схожий на чоловіка, тільки вони не спілкуються. Я згадала, як зарозуміло він розповідав по телефону комусь із знайомих, що у нього тепер нова машина буде, нова дружина і взагалі нове життя.
Так мовчки ми і просиділи в машині, а потім вона перебралася в свій автомобіль, сказавши мені тихо: – Спасибі.
Колишній навіть не дивився в мою сторону, а мені й не треба його поглядів. Півтора року я зустрічаюся з Андрієм, – розведеним, котра усвідомила помилки минулого шлюбу, відпустив свої образи. Ми обоє вільні, і нам добре. Ми просто зустрічаємося. У нас не було розмови про спільне життя, мені здавалося, це повинно прийти само собою, і я не мала жодних ілюзій.
– Все нормально? – запитав Андрій, продовживши шлях. – Ти якась задумлива.
– Все добре, рада, що людям допомогли.
Я не стала говорити, що зустріла колишнього чоловіка з новою сім’єю, мені не хотілося тягти всі ці минулі чвари в наші відносини з Андрієм. Що стосується колишнього, то моя думка не змінилася: так і залишилася в ньому його гордовитість. Заради своєї гордині він готовий був сьогодні витягнути дружину з дитиною на мороз тільки тому, що в ній сиділа я. І тільки моє втручання завадило.
Я не вважаю себе благодійницею, матір’ю Терезою, пустила погрітися колишню суперницю. Це сталося само собою, просто так повинно бути. І, напевно, якщо б він витягнув їх з машини, мені було б не легше на душі. А так … виходить, ніби щось відпустила від себе, щось далеке, але образливе.
Ми під’їхали з Андрієм до мого дому, хвилин десять сиділи в машині, відчуваючи, що не хочеться розлучатися.
– Слухай, я знаєш, що подумав, – Андрій подивився на мене, потім доторкнувся рукою до мого волосся, прибираючи пасмо з обличчя, – давай візьмемо і одружимося.
І мені стало так тепло і добре від його спокійного голосу, від його продуманих, серйозних слів. Це було зовсім по-іншому, не так, як багато років тому мені робив пропозицію мій колишній чоловік, коли ми були молоді, імпульсивні.
– Ось я дурень! – Спохватився Андрій. – А квіти, а припасти на одне коліно? – став він лаяти самого себе.
– Потім, – заспокоїла його я, – все потім, – і потягнулася до його губ, занурившись в світ тихого і зрозумілого мені щастя.