Сиджу у мами в лікарні. Поруч лежить бабуся, років під 90. Приходить до неї дід, ледве тягнучи ноги, такий же сухенький, як і вона.
Дістає з пошарпаної радянських часів авоськи просту їжу, яку приготував сам: натерте яблуко в банці, відварну курочку, поламану на дрібні шматочки, щоб їй було зручно і практично не потрібно було жувати.
Вони майже не розмовляють. Дідусь сидить скоцюрбившись на стільці поруч з нею і просто тримає її за руку … як ніби, якщо відпустить, то вона піде назавжди …
І я подумала про те, що ж людям молодим, повним сил і здоров’я, заважає так само трепетно ставитися один до одного? Чому така недбалість у відносинах?
Адже настане час і доведеться лицем до лиця зіткнутися зі старістю і безпорадністю. І як важливо мати поруч близьку людину, споріднену душу, яка до останніх днів, з останніх сил буде тримати тебе за руку, боячись відпустити …
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!