Останніми днями Росія стягувала війська до кордону України й відправляла свої десантні й бойові кораблі в Чорне море. Це спровокувало дебати експертів про те, чи справді Володимир Путін готує ескалацію семирічної війни проти України, чи, можливо, він просто хоче влаштувати шоу для росіян чи нової адміністрації в США.
У всякому разі будуть потрібні рішучі дії президента Джо Байдена, щоб не дозволити російському лідеру вести свій безрозсудний курс, як в 2014 році, коли його армія окупувала Крим і розв’язала війну в іншій частині України. Про це на сторінках Washington Post.пише екс-помічниця міністра оборони США з питань України, Росії й Євразії Евелін Фаркас.
Нове російське вторгнення буде не лише новим ударом по молодій українській демократії. Це також дестабілізує глобальний порядок в часи, коли світ і так має справу з двома катастрофами: пандемією коронавірусу й зміною клімату. Російська агресія також відправить небезпечний сигнал іншим країнам, що захоплення чужих територій – це нормально, а демократії ніхто не захистить.
Байден вже зробив хороший перший крок, надавши Україні додаткову військову допомогу. Джерела в Туреччині також повідомили Reuters про намір ВМС США відправити свої кораблі в Чорне море. Байден також чітко заявив, що США підтримують український суверенітет й територіальну цілісність. Санкції, без сумніву, теж на підході. Чиновники проводять оцінку розвідувальних даних щодо конкретних випадків агресивної зовнішньої політики Кремля. Вони вже схвалили нові санкції за отруєння російського опозиціонера Олексія Навального. Також оцінка даних про втручання Росії у американські вибори в 2020 році, організацію масштабної кібератаки SolarWinds, а також виплати винагород за вбивство солдатів США в Афганістані вже завершена або близька до цього.
Але Байден може зробити більше, використовуючи військову допомогу й погрози новими санкціями. В 2014 році США і союзники по НАТО запустити програму військової допомоги Україні. Фаркас пригадує, що коли обіймала посаду в Пентагоні, її підрозділ розробив кілька сценаріїв для президента Барака Обами, які були зосереджені головним чином на тому, щоб за допомогою тренувань і обладнання допомогти армії України захистити свої кордони. Пізніше після того, як російські війська захопили кілька українських військових суден в Азовському морі, США також приділили певну увагу посиленню українських ВМС.
“Тепер уряд США може приділити увагу покращенню військово-повітряних сил України, які були застарілими ще до російських атак проти українських літаків”, – йдеться в статті.
До цього часу санкції були адресними й поступовими, щоб не нашкодити російському народу і західним бізнес-інтересам. Однак, якщо відрізати доступ російських державних компаній і фондів до міжнародного капіталу або відібрати у Росії можливість використовувати систему SWIFT, можна влаштувати Путіну і його соратникам миттєвий економічний і політичний стрес. Сама погроза зробити все це може змусити Путіна триматися подалі від України.
У Путіна є внутрішні причини удавати готовність або по-справжньому бажати відновлення війни проти України. Так він може відвернути увагу свого народу від стагнації економіки, пандемії, непопулярності правлячої партії і свого режиму, а також від отруєння й ув’язнення Олексія Навального. Але Путін повинен знати, що повномасштабна війна з Україною точно негативно відіб’ється на Росії. Росіяни не хочуть йти на війну з українцями. І будь-які спроби виставити військові дії боротьбою проти “фашистів, яких підтримує Захід”, може бути не таким переконливим, якщо достатня кількість росіян втратять життя.
Якщо новий наступ зіштовхнеться з об’єднаним фронтом демократій і серйозними санкціями, це може стати початком кінця правління Путіна. Якщо ж Росії все зійде з рук, попри бажання українців і міжнародні закони, тоді Путін відчує впевненість для продовження поширення свого корумпованого політичного, військового й економічного впливу в пострадянських країнах і за їхніми межами. Він, без сумніву, спробує випробувати на міцність НАТО в одній з країн Балтії. Атака або вторгнення в країну альянсу вимагає колективної військової відповіді. Потрібно уникнути появи такої ситуації. Адже тоді Захід постане зі значно більшою загрозою ескалацією, ніж сьогодні в Україні.
Також очевидно, що Пекін, Тегеран і Пхеньян стежать за подіями. Китай в цей же час посилює тиск на Тайвань, Філіппіни й інших сусідів у Південно-Китайському морі. Ніщо більше не буде стримувати країни від користування правом сильнішого, щоб захопити чужі території. Міжнародний порядок знову скотиться до логіки “сфер впливу”, як до Другої світової війни, коли конкуренція розпалювала війни.
І все це буде відбуватися в розпал пандемії й кліматичної кризи. Зараз, як ніколи, людям потрібні правила і межі, щоб не дозволити початку світових війн, щоб можна було зосередитися на вирішенні поточних глобальних криз за участі кожної країни на Землі.