Ольгу Нікішину на війні називали «Холєрою». Вона без остраху йшла в найважчі бої, своєю сміливістю і патріотизмом надихала інших. Їй одній з небагатьох вдалося отримати офіцерське звання. І як згадували її побратими, вона могла заткнути за пояс не одного чоловіка своєю звитягою.
Вона витримала запеклі обcтрiли у Авдіївській промзоні. Її минали ворожі кулі, але серце не витримало постійних стресів, напруження і контузій – під час перебування на службі у неї стався інсульт. Її санавіацією доправили спершу до Дніпра, потім у Львів. Але 10 травня її серце зупинилося. 13 травня, її провели в останню путь в рідній Полтаві.
Історія Ольги Нікішиної, назавжди лишиться в пам’яті нащадків завдяки книзі Євгенії Подобної «Дівчата зрізають коси», в якій розповідаються історії 25 легендарних жінок, які брали участь у російсько-українській війні.
Коли розпочалася війна, Ольга Нікішіна одна з перших почала допомагати військовим, збирала волонтерську допомогу. Був створений фонд, де вона була виконавчим директором.
Згодом вступила до лав Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Але цього їй було замало. Її не цікавила політика і влада, вона хотіла власноруч боронити країну від загарбників. У 2015 році стала на військовий облік. Це було нелегко, адже призивний вік для жінок був обмежений – до 40 років.
В одному з інтерв’ю Ольга розповідала:
– Це було важко зробити, адже на той час жінок призивали лише до 40 років, а я вже була непризовного віку. Проте своєю наполегливістю, я досягла своєї мети. Стала на військовий облік. Паралельно продовжуючи займатись волонтерством».
Доля закинула Ольгу в 16 окремий мотопіхотний батальйон 58 механізованої бригади. Оскільки полтавка мала педагогічну освіту і була потреба в офіцерах, їй запропонували посаду заступника командира роти з МПЗ. Присвоїли військове звання «молодший лейтенант».
В 16 батальйоні полтавка прослужила майже два з половиною роки. Забажала перевестися в 17 танкову бригаду, адже тут служив її чоловік.
Попрощатися з Ольгою до Свято-Успенського собору прийшло дуже багато людей: її друзі, бойові побратими, рідні та просто містяни, які вирішили вшанувати пам’ять патріотки.
Всі бойові товариші Ольги Василівни, як один, згадували, що вона дуже любила Україну і була настільки сміливою та мужньою, що ні в кого язик не повертався назвати її «слабкою статтю».
Капітан В’ячеслав Веклюк був командиром першої мотопіхотної роти. Саме сюди потрапила Ольга на службу. Згадує, вони були знайомі давно і тому Ольга просила його посприяти, щоб її взяли на службу:
– Дуже довго вона мене просила, щоб її взяли в армію. Вона розповідала, що їй дуже огидно дивитися на те, скільки в нас людей, а воювати немає кому. Всі розповідають як треба воювати, а на службу йдуть лише одиниці. Вона була справжньою патріоткою, дуже любила Україну. Вона буле дуже цілеспрямована і завжди добивалася своїх цілей. Коли їй було 44 роки вона отримала офіцерське звання. Це ледь не одиничний випадок, щоб таке звання отримувала жінка.
В’ячеслав згадує, що Ольга дуже любила солдат і підрозділ, не боялася нічого. Іноді доводилося її навіть стримувати, адже вона безстрашно кидалася в місця найзапекліших боїв.
– Ольга Василівна була заступницею командира роти з морально-психологічного забезпечення. Вона була, насамперед, людиною з великої літери. Справжня патріотка. Таких щирих патріотів ще треба пошукати. Це жінка-воїн. Багатьом чоловікам потрібно було повчитися в неї, – розповів Віталій Лопанік, заступник командира батальйону, в якому служила військовослужбовиця.
Олег Громадський, полковник запасу, командир 16-го окремого мотопіхотного батальйону, в який була призвана Ольга Нікішіна, розповідає, що на війні немає поділу на жінок чи чоловіків, всі – військовослужбовці:
– Оля прийшла до мене в підрозділ в 2016 році, в самий розпал боїв за Авдіївську промзону на посаду заступника командира батальйону з виховної роботи. Відразу вона потрапила в самісіньке пекло. Ми тоді понесли дуже великі втрати і вона всіляко допомагала організовувати оборону, надихала бійців на ведення боїв. З березня 2016 і до самого виводу наших військ вона була на передових позиціях. Вона була таким бійцем, «похлєще» багатьох чоловіків, які ховаються за жіночими спідницями. Вона могла дати фору всім чоловікам. Вона була справжньою патріоткою, яка любила Україну і робила все для того, щоб Україна була незалежною.
За матеріалами з сайту kolo.news