Були колись в нас колгоспи, людей в селі кишіло. І всі там працювали. Хтось ходив біля корів, хтось біля телят, хтось біля свиней. Хтось їздив на конях, хтось на машині, хтось на тракторі. Мій дід був їздовим – коні мав червоні, гарні, аж блищали, в сраці були широкі, копита як відра. Я був тоді малий, і пам’ятаю, так пахли мені ті коні, дихали тепло великими оксамитовими носами. Погладиш по носі – пчихне, дивиться, і розуміє. Кусочок хліба на долоню – бере, лоскоче, але страшно, шоб не вкусив. З’їсть і вуха на тебе – чекає ще.
Очі з кулак, кліпає, а в них – дай ше, будь людиною! Хвостом як батогом по мухах свисне. І шкірою трясли, шо ні одна не сяде. Голову закине, гривою махне – любо глянути… то не дурно кажуть на жінок – файна кобила! І корови були гарні! Носи мокрі – бо вічно язиком в носа, в одну в другу і дивиться. Понюхаєш, а від неї молоком! Почухаєш по шиї – мружиться і цямкає від задоволення. Зловиш за вуха, а вони крутяться у всі боки – локатори. А роги тверді, пластмасові, крутить головою – не любить за роги. Хліба даєш, не боїшся, бо верхніх зубів не має. Язиком півметровим забирає з руки, а він як тертка. То не дурно кажуть… а нє, то не то порівняння. Свині гарні, але то не кінь і не корова – ні не пахнуть, ні погладити, ні з руки їсти дати. Ходить, рохкає, жере з землі, нічого особливого. Один плюс – смачна холєра! Теля – то маленьке, миле, ну і дурне, як теля.
Обнімеш за шию, погладиш, почухаєш, а воно теля – лиже і тішиться. Добре, щире, вірить, і скаче, і навіть не знає, що все життя буде на шнурку, а там на машину і повезли в розквіті сил на бойню… Отак прийду з дідом на той колгосп, того погладжу, того почухаю і мені радість, і з ними може перший і останній раз в житті хтось заговорив… таким згадую собі колгосп.
Нема вже. Розігнали, розікрали, рознесли. Поля поділили на паї і пороздавали. Люди з сіл повтікали в міста і всьо… Від діда мені лишився пай 4 гектари поля. Я здаю його фермеру, а він мені 14000 щороку. Отакі заробітки.Але я чув, що коли ми вступимо в НАТО, то вони в нас будуть робити воєнні бази. Так от – я за так готовий віддати свій пай для бази НАТО. Не треба мені тих 14 тисяч. Просто щоб вони спиняли ту московську пошесть, і дід ТАМ буде тільки «за», бо також ненавидів москаля. Та тут в нас всі заради такого скинуться паями. Тому, НАТО, приїжджайте в Гнилички і будуйтеся – місце є!
Владзьо. Вар‘яти-шоу. Офіційна сторінка