Родину переселенця з Херсонщини під час евакуації розстріляли російські військові.
Батьків Дениса, двох його племінників та дружину брата вбили у перший день вторгнення Росії в Україну. Зараз Денис Федько займається волонтерством — допомагає з евакуацією людей та перевозить гуманітарну допомогу. Розповідаємо його історію. (щоб подивитися відео прскрольте до кінця)
Вранці 24 лютого брата Дениса, який працює поліцейським, викликали обороняти головне управління поліції в Херсоні. Того ж ранку до Херсона приїхав батько Дениса, аби евакуювати онуків та їхню матір з Нової Каховки.
Проте вже по обіді росіяни пройшли повз Веселе до Нової Каховки. Туди перевезли техніку, встановили свої намети, а над головами очевидці бачили російські літаки. Родина разом з сім’єю тітки двома машинами намагалась виїхати.
Росіяни стояли на дорозі, повз них проїхала перша машина з родиною тітки. За ними в іншому авто їхали батьки Дениса з його племінниками та дружиною брата.
В цей час Денис був у гостях у друга в іншій області, розмовляв з матір’ю телефоном, відмовляв її їхати в Каховку оскільки там може бути небезпечно. В Одесі Денис мав квартиру і пропонував родині поїхати туди. У цей момент він почув крики та звуки автоматної черги.
Почув в цей момент крики: «Боже, дитина, як так можна?». Це останнє, що я чув від мами. Потім чув три автоматні черги. По два-три вистріли. Я розумів, що дорослих добивають. Малий в цей час дуже голосно кричав, потім також притих, — згадує Денис.
Коли родина Дениса перетинала Каховську ГЕС, росіяни розстріляли усіх у машині — матір та батька Дениса, дружину його брата та двох дітей — дівчинці було шість років, а хлопчику півтора місяця.
Денис намагався додзвонитися до батька, до дружини брата, але не зміг. Тоді він зателефонував тітці, яка проїхала повз росіян на декілька хвилин раніше. Денис сказав їй повертатися.
Мій товариш Володя був поруч і каже: “Та заспокойся, може вони ще живі, може вибігли”. Я відповів: “Ні, Володь, їх вбили. Я це чув. Інших варіантів немає”. Було таке враження, що я бачив це власними очима.
Коли тітка повернулася, то росіяни віддали їй дітей. Шестирічна Софія була розстріляна та закривавлена, але ще жива. Лікарі намагалися її врятувати, але не змогли.
“Це було найтяжче – сказати брату. Потім ми ще з ним десь три доби не спілкувалися. Він не виходив на зв’язок”, — каже Денис.
Тіла батьків та дружини брата не давали забрати росіяни. У машині трупи пролежали півтори доби. Денису вдалося домовитися через мера Каховки, аби тітці дозволили забрати тіла рідних. Жінці самій довелося витягувати трупи з машини. Проте і поховати їх довгий час не дозволяли — росіяни не давали доступу до кладовища.
“Все було як завжди, тихо, спокійно. Ніхто не очікував і не уявляв, що може бути настільки жахливо далі, що ворог може бути настільки підступний, настільки зухвалий”.