Ірина живе з чоловіком і сином у великому будинку, в котеджному селищі, вони переїхали сюди десять років тому, коли син тільки наpoдився, точніше, коли його тільки усиновили. Ірині вже 45 років, а чоловіку Анатолію 50, у них не могло бути своїх дітей, тому Ірина з чоловіком усиновила сина подруги, яка раптово покинула світ.
Так вони і жили вже 10 років в будинку, свіже повітря, великі дитячі майданчики, спортивні майданчики і кілька кортів. Одного разу Ірина вранці вийшла на подвір’я, полити свої улюблені квіти, біля паркану вона побачила дитячий візок, вона подумала, що хтось із друзів сина залишив його, адже син дружив не тільки з хлопчиками.
Але підійшовши ближче, Ірина зрозуміла, що тут, що щось не чисто, коляска була старенькою і сильно пошарпаною, в якій, ймовірно, побувало не менш п’яти дітей. Ірина заглянула всередину і трохи здивувалася. У візку була люлька для перенесення дітей, а в ній лежало немовля в ковдрі, вона спокійно взяла малюка і пішла в будинок. Увійшовши до будинку, Ірина крикнула:
-Толік, викликай поліцію!
-Іришко, що трапилося, знову паркан зламали?
-Ні, цього разу дитину підкинули!
Анатолій спустився з другого поверху і почав бігати з кутка в куток:
-Що ж це таке? Як можна дитя на вулиці кинути? А раптом би ми поїхали? А раптом собака, страшно подумати!
-Толь, заспокойся, ні чого надприродного не сталося, подумаєш, дитина чужа на ділянці, добре хоч не в смітнику!
Анатолій взяв себе в руки і подзвонив в поліцію, Ірина відправила його в магазин, за підгузками і за дитячим харчуванням. Сама дістала старі, маленькі речі сина і розповила малюка, це виявилася дівчинка, наскільки Ірина зрозуміла місяців чотирьох, п’яти. Ірина акуратно прибрала ковдру і з неї випала записка, коли вона закінчила всі маніпуляції з дитиною, спокійно сіла і почала читати:
“Потурбуйтеся, будь ласка, про мою дитину, у мене зовсім немає грошей на її утримання. Дівчинку звати Світлана, їй три з половиною місяці, а народилася вона 29 квітня. Прошу вас не віддавайте її в дитячому будинку, вона хороша, весела і чарівна, всі документи під матрацом коляски! Пробачте мене!”
Ірина була вражена, народити, не маючи нічого, ростити три з половиною місяці, а потім підкинути, невідомо кому, а раптом тут жили б погані люди? Незабаром приїхала поліція, а Анатолій все намотував кола у дворі будинку і голосив:
-Як же так, це неймовірно!
Ірина перестала звертати на чоловіка увагу, тому що в будь-якій критичній ситуації він поводився як мале дитя, поліція опитала все селище, але ніхто нічого не бачив. Незабаром Ірина звернулася до кращої подруги, що б та допомогла з удочерінням дівчинки, за документами знайшли матір, вона написала відмову й Ірина вдруге стала мамою.
Минуло п’ять років, у Ірини з Анатолієм дружна сім’я, Толя дуже прив’язаний до малечі, він її дуже полюбив і називає Принцеса!