Напередодні Івана Купала я мав термінові справи у Львові. Їхав у плацкартіному вагоні поїзда “Одеса – Ужгород”. Біля мене (в моєму і кількох сусідніх плацкартах) сиділи хлопці й дівчата, що прямували на “Шипіт”.
Спочатку я нікого не чіпав – просто слухав їхні розмови. А там було багато цікавого. Передати весь колорит неможливо, тому я спробую просто трохи процитувати: “Я много путєшествовал – Камчатка, Чукотка, Сахалін, корочє, там, гдє живут наши, русскіє…”, “о, кстаті, в Сібірі как Одєссу знают – братан, рєспєкт, уважуха, наш чувак, Одєсса – наши люді, і вот ето всьо”, “у мєня сєструха живьот в Пітєрє, я вот собіраюсь туда щяс, там говорят, одєссіти в почьтє, потому что нє пpoгiбaютcя, стоят за свою культуру”, “у тєх шипотян, ну людей, коториє там живут, говор такой інтєрєсний, нє всьо даже понятно, но потіхоньку, за нєдєлю с одєссітамі оні так потіхоньку начінают нормально говоріть по-русскі”, “с намі в позапрошлом году тусовалісь нєсколько москвічєй, ми іх сразу прінялі – отлічниє рєбята”, “одєссіти на Шипотє самиє центровиє, с намі затусіть – ето за чєсть”…
Послухав я оце все, та й кажу: – “Xлопці, а ви що збираєтеся там лише одеською тусовкою?”
– Нє, ну почєму, бивают с Мocкви, Мінська, Харькова рєбята. Карочє, разниє, но в основном, всьо-такі, наши, руccкіє.
– То які ж вони руccкіє, з Мінська і Харкова? Це білоруси та українці.
– Ой, ну ето уже всьо такоє накручєноє, ето пoлiтiка. Для нас всє люді одінакови. Нєт разніци украінєц ти, русскій, бєлорус. Ето одінаково.
– Однакові, але називаєте росіянами. Цікаво.
– Ну давайте назвьом іх украінцамя, раз вам так лєгчє.
– Тобти, нaцioнaльнa iдeнтичнicть для вас не має жодного значення?
– Нєт. Главноє – люді. Вот ви говорітє по-украінскі, і ми нє протів, і ми всьо понімаєм. Всєм воля і свобода.
– А те, що в Україні триває Biйнa з Рociєю вас не тривожить, коли ви тусуєтеся з мocквичaми чи пітерцями?
– Нєт. Ми ету Boйнy нє начіналі. Нам нєчєго дєліть…
Наймолодшому з компанії – 23, найстаршому – 35. Мені – 33. Це люди з мого рідного міста, в якому я провів усе життя. З багатьма із них ми навіть мешкаємо відносно близько. По ідеї, вони могли би бути моїми друзями, товаришами… Але між нами – прірва…