Справа була в супермаркеті. «Льоша, ти?!» – звучить радісний крик. Обертаюся: до мене поспішає дебела рум’яна тітонька з пакетами. «Ні, думаю, обозналась, не мало Льош у великому місті». А тітонька вже близько, вже явно намагається мене обійняти-розцілувати. І тут впізнаю її, інформує Ukr.Media.
Це колишня однокурсниця. Не бачилися ми дуже давно. Посміхаюся через силу, з ходу вру: «А ти майже не змінилася…» Вона бачить, що я брешу, але все ж кокетливо шарудить пакетами і запитує, чи піду я на зустріч однокурсників? Я зам’явся.
Пам’ятаєте фразу Басілашвілі з «Службового романа», який зустрів колишню однокурсницю у виконанні Немоляєвої? «Що з нами робить час! Ти пам’ятаєш, яка була вона?»
Ось і я пережив щось подібне. Моя «тітонька» в студентські роки справді була дуже спокусливою: я запам’ятав її в облягаючому довгому светрі, який так смачно підкреслював груди і талію. Вона була сміхотуха-веселушка, і одного разу ми цілувалися на морозі після інститутської дискотеки… А тепер у неї двоє дорослих дітей, гіпертонія, пакети в руках і ніякої талії.
Вона знову цікавиться: чи піду я на зустріч однокурсників? Я відповідаю: так, звичайно, так хочеться всіх побачити!
І знову вру: я не хочу нікого побачити. І не хочу, щоб бачили мене.
І ось чому:
Всі ці зустрічі однокласників/однокурсників – досить важке випробовування. Особливо для жінок. Якщо ти не бачила своїх хлопців років двадцять, то треба десять разів подумати, чи варто приходити взагалі. Жінці важливо відчути тріумф. Почути: «Танька! Ти все така ж струнка!», або «Ксень, та ти немов у десятому класі!».
Можливо, вона це почує. Лише тому що ми добре виховані і знаємо, що жінкам треба говорити компліменти. Але в очах вона прочитає: «Що з нею стало, господи!». Від жіночого погляду це не вислизне.
Ми не стаємо красивіше з роками. Багатшими, розумнішими, кращими – так. Але ніякий ботокс і процедури не зроблять вас такими ж, як у випускному класі. Давайте будемо чесні.
Вся підлість в тому, що однокурсники/однокласники сподіваються зустріти ту ж Таню-Ксенію, з якою вони розлучилися 10-20 років тому. Фігушки! Вони побачать зовсім інше. Навіть якщо жінка приїде на лексусі з персональним водієм, буде у сукні Діор і з сумкою Ермес – все це тлін і мішура. Вона буде сорокарічною дамою, яка всього лише намагається молодиться.
Чоловіки не вміють приховувати розчарування, а жінки вміють сказати такий «комплімент», що хочеться сховатися в кавовій чашці. Вам це треба?
Та й дивитися на мужиків-однокурсників – та ще радість. Он той Ігор – який був красень, гірськолижник, заводила. Він вам дуже подобався, у вас був навіть недовгий роман. Та всім дівчатам він подобався. А тепер що? Товстий, лисий, задиханий. Два рази у розлученні. Ну добре, він успішний бізнесмен, а толку? Ви навіть не відразу впізнали його: «Діма, ти?»
Де той худий хлопчак, який вас притискав на дискотеці, і ви просто марили ним, а всі дівчата заздрили, дивлячись на вас, – де він? Немає його.
Залишайтеся вдома, нікуди не ходіть. У вас чоловік, діти, вірні подруги, славні колеги. Вам добре і затишно в цьому нинішньому житті, навіщо намагатися смикати за важелі машину часу, яка все одно не заведеться? Зрештою, є соціальні мережі, де можна чудово спілкуватися з тими ж однокурсниками, куди можна викладати свої добре відфотошоплені фотки.
А якщо чорти шепочуть: іди, іди! – то ось кращий рецепт: дістаньте свої фотографії, де вам 17-18 років, а потім встаньте перед великим дзеркалом. Порівняйте. Ну як? Задоволені? По очах бачу – не дуже.
Ніколи не ходіть на зустрічі однокурсників. Вони шкідливі для психологічного балансу.
