У Лук’янівському СІЗО оголошена операція “Буря”. Інформація про інцидент була опублікована в соцмережах.
Вони прокоментували інформацію про те, що правоохоронці нібито почали штурм камери, в якій знаходяться бійці розформованого підрозділу “Торнадо”, повідомляє PolitekA .
Як то кажуть з коментарях до відео: “Служивий СІЗО сказав, що всередині СІЗО оголошено операцію« Буря »… це на Стрімі Тані Близнюк було чутно. Наказ – нікого не впускати, нікого не випускати. В’їзд в СІЗО всередині заблокований бусом і воронки. Територією Лук’янівки бігають як очманілі спецназівці в бойовій екіпіровці … Пригнічують в’язнів “.
На опублікованому в мережі відео можна розглянути, як до воріт Лук’янівського СІЗО стягують Національну гвардію.
Також з’явилися бійці в повному обмундируванні – зі щитами і в касках.
Ця вже немолода жіночка з Дніпра гідна звання “Героїня України”!
Вона — волонтер із щирим серцем, ніжна матуся для усіх воїнів. Така вона — бабуся Лю, або просто Людмила Савченко.
Онука кобзаря
Жінці — 88 років, але від початку війни вона невтомно допомагає нашим захисникам та їхнім родинам. Бабуся Людмила готує їжу та возить її пораненим у лікарню імені Мечникова, у шпиталь. Скільки усього зготувала, купила для хлопців за ці роки наша героїня!
Улітку та навесні вона вирощує квіти й овочі, продає їх у центрі міста, а виручені гроші віддає, знову ж таки, на потреби української армії. Та, найголовніше, що отримують від цієї ніжної матусі воїни — материнську любов. Скількох хлопців та дівчат врятувало від душевної травми її тепле слово!
«Вони для мене, мов синочки та донечки»
— говорить пані Людмила, й ніби сонечко осяює її обличчя та усміхається на ньому кожна зморшка.
Звідки така любов до воїнів, теплота та розуміння свого великого боргу перед ними у цієї немолодої вже жіночки? Мабуть, іще з дитинства, з отих перших, але вже непростих випробувань долею. Вона пережила репресії, Голодомор, Другу світову війну… Вихована дідусем-кобзарем, нащадком давнього козацького роду, з дитинства відчувала любов до українського народу та святу повагу до його героїв.
«Дехто говорить: «Нехай держава допомагає нашим військовим». Але чи можна так казати? Бо ж усі ми, увесь народ разом — то й є держава!»
— мудро зауважує пані Людмила. Й усім своїм життям це підтверджує.
«Сьогодні збираю гроші на допомогу хлопцям на Європейській площі. Мене люди вже знають. Не для себе прохаю, а для наших синочків, — пояснює бабуся та додає: — Для себе не змогла б. А для діточок — то святе».
Сила любові до України
Бабуся Людмила — дуже талановита та творча особистість. За зовнішньою скромністю ховається велика духовна сила, глибока культура, освіченість.
А скільки віршів вона знає, як захоплюється історією, культурою рідного народу! Прямий нащадок кобзарів та козаків, бабуся Людмила може багато розповісти про долю української нації, важкий шлях до Волі, яким вона йшла, і йде нині!
«Ми, дитинко, — нащадки скіфів. Тому й войовничі, й працелюбні, — говорить жіночка. — Мій дід мав давню книгу «Скіфія», то там усе було написано про ці місця. Та згодом їх знищили, частина скіфів емігрувала у ту ж Болгарію, Грецію. Але багато й лишилися. Тож маємо кров скіфську», — усміхається бабуся.
Пані Людмила надто переймається українською долею. «Знаєш, донечко, за період із 1930 до 1940 року на Східній Україні знищено 12 мільйонів українців! А що зробили комуністи отам, де Мандриківка в Дніпрі? Там, де колись був Мандриківський міст? У 1938 році наших бандуристів (професіоналів та любителів) — усього 28 чоловік — потопили. Комуністи їх зв’язали (бандури поприв’язували до спин) та зимою прорубали ополонку й втопили. Отак… отак… знищували нашу українську душу! — згадує зі сльозами на очах бабусенька і додає: — У мене була змога поїхати за кордон у свій час. Та я не погодилася. Бо тут — земля моїх дідів-прадідів. А у мене діди — запорозькі козаки, скіфи. Як цю землю кинути?»
Віршовані рядки
А які гарні вірші пише наша героїня! Вони лікують душу. Ще з юності пані Людмила складала патріотичні рядки та одного разу мало не сталося біди через них. Бо ж талановиту дівчину комуністичні лідери хотіли задіяти у вихвалянні партії. Та молода поетеса не погодилася, чесно пояснила: «Не зможу про це писати, бо через серце не відчуваю». Тоді за цю відповідь та за свої українські вірші пані Людмила ледь до ГУЛАГу не потрапила. Та Бог захистив. Однак, на довгі роки жінка відмовилася писати й лише в зрілому віці повернулася до творчості.
Й недарма! Поезія у Людмили Савченко дуже сильна.
Ось кілька рядочків: «О, Україно, скільки сліз тут пролилось. Така сумна твоя дорога…Клялись на вірність Сатані. Зректися істинного Бога…»
Сьогодні ж бабуся Лю часто пише вірші-молитви, в них просить Божі сили захистити Україну та її героїв.
«Вірю, що з нами — Бог! Він захистить Україну та її народ»
Развитие технологий превзошло все самые смелые ожидания. Мы многое узнали о Вселенной, окружающем мире, даже проникли в cвятую святых – мозг человека, пишет Porque No Se Мe Occurio. Человечество шаг за шагом покоряет все новые вершины.
В это время где-то в лесах Амазонии беззаботно живут первобытные племена и даже не подозревают о том, что их собратья по уму скоро покорят космос.
Фото ниже были сделаны британским фотографом Питом Оксфордом. На них вы увидите племя охотников на обезьян – вуарани (другое написание – ваорани). Живет этот кочевой народ на территории восточного Эквадора.
В ушах как женщины, так и мужчины носят тоннели из дерева или кости.
На 75-му році життя померла відома актриса московського театру “Современник”Тетяна Дегтярьова.
Про це повідомили в театрі.
“Неймовірно талановита, мудра, дотепна, Тамара Василівна була частиною нашої спільної душі, яку ми називаємо наш театр, наш “Современник”. Сьогодні ми втратили велику її частину, дуже важливу. Її роботами в кіно і на сцені сміливо можна захоплюватися”, – йдеться в повідомленні.
Як відзначили в рідному театрі актриси, Дегтярьова давно мала проблеми зі здоров’ям. В останні роки вона пересувалася виключно на інвалідному кріслі, але все одно продовжувала грати в спектаклі “Час жінок”, так як не могла жити без театру і глядача.
Час і місце прощання з актрисою поки не відомі.
Тамара Дегтярьова в 1965 році закінчила ГІТІС, потім п’ять років грала в московському Театрі юного глядача, після цього перейшла в “Современник”. Серед зіграних нею ролей тільки в самому “Современнике”: Жінка в спектаклі “Смак черешні”, Катя в “З коханими не розлучайтеся, Олівія в “Дванадцятої ночі”, Тамара в “Ешелоні”, Раїса Захарівна в “Любов і голуби”, Валентина в “Зірки на ранковому небі”, Енгельсіна в “Іди-іди”.
Крім того, вона зіграла: Бабусю в “Анфісі”, Харитину в “Не стріляйте в білих лебедів”, Валентина в “Зірки на ранковому небі”, Анфісу в “Трьох сестрах”, Варвару Петрівну Ставрогину в “Бісах”, Бабку Олександру і Домну Дормітонтовну в “Голої піонерці”, місіс Пірс в “Пігмаліона”, пані Залевську в “Трьох товаришів”, Гретту і бабу Настю в “Крутому маршруті”, Євдокію в спектаклі “Час жінок”.
Крім того, Дегтярьова знялася в 35 фільмах, серед яких “Вічний поклик”, “Водій автобуса”, “Шукаю людину”, “Микола Вавилов” та ін.
Інвалідом актриса стала через помилку лікарів.
“Все почалося з невинної ранки – вколола палець ноги. Біль ставав з кожним днем сильніше і сильніше, почався нарив, намагалася вилікувати його різними мазями, не звертаючись до лікарів. Але всі засоби виявилися безуспішними, і я потрапила до лікарню”, – розповідала актриса виданню “Собеседник”.
Лікування антибіотиками не допомогло – розвинулася гангрена. Хірурги, намагаючись зупинити хворобу, ампутували палець. Однак і це не дало результату. Потім ампутували ногу.
“Півроку провела в лікарні, поки шукали причину: сім раз мене різали і зашивали. Ви запитаєте: а чи були ті люди покарані ?! Бог покарає, але мене це вже не хвилює, головне – що мені робити далі. Нехай вони самі розбираються зі своєю совістю”, – сказала Дегтярьова.
За словами актриси, вона не бачила сенсу вступати в боротьбу без грошей із бездушною машиною.
“На мені ще й досліди лікарі ставили. Правда, вони виявилися невдалими, тому що стара їм, бачте, попалася. А до мене вони на бомжів тренувалися – і все виходило. Мені лікар сказав:” Я бомжів різав – вони живі, а ви чого?”, – згадувала Тамара Дегтярьова.
Украина планирует построить Черноморско-Азовский судоходный канал, который фактически превратит Крым из полуострова в остров.
Украинские и турецкие источники сообщают о начале исследовательских работ по проекту 20-километрового судоходного канала через Перекопский перешеек. Общая протяженность фарватера канала (Перекоп – Чонгарский пролив – залив Сиваш – Арабатская стрелка) составит около 120 км.
Разработку этого масштабного проекта осуществляет группа специалистов из Украины, Германии, Венгрии и Турции, участники которой недавно обследовали предполагаемую трассу канала, сообщила изданию «20 хвилин» представитель Украины в проекте, ведущий инженер «УкрГидропроекта» Татьяна Лунина.
По ее словам, предстоит не только вырыть канал шириной около 100 метров через Перекопский перешеек и Арабатскую стрелку, но и проложить фарватер глубиной 10-15 метров через Чонгарский пролив и Сиваш.
Как стало известно редакции «20 хвилин», во время встречи президента Украины Петра Порошенко с президентом Турции Реджепом Тайипом Эрдоганом обсуждался вопрос участия турецких компаний в строительстве Черноморско-Азовского канала в обмен на участие Турции в разработке газовых месторождений на Сиваше.
Также, по данным источников в Кабмине, проект готов инвестировать известный американский финансист Джордж Сорос, который в последнее время проявляет особый интерес к Украине.
Черноморско-Азовский судоходный канал позволит напрямую соединить порты Одессы и Мариуполя, тем самым существенно упростив морские транспортные потоки между востоком и юго-западом Украины, которые усложнились в связи с российским контролем над Керченским проливом. Также руководством Украины канал рассматривается как оборонительное сооружение на южных рубежах страны.
Реакция официальной России на планы Киева по строительству Черноморско-Азовского канала пока неизвестна. Но, аналитики предполагают, что Кремль будет чинить препятствия этому проекту.
Відомий український поет і журналіст, шістдесятник народився 8 січня 1935 року.
Він прожив дуже коротке життя – усього 28 років. Але зумів залишити по собі вагомий спадок унікального світовідчуття та безкомпромісної любові до батьківщини, що в ті часи не лише не сприймалося радянською владою, а й просто – знищувалось.
Феномен Василя Симоненка – а саме так можна визначити загальнонаціональне місце черкаського поета в українській поезії середини минулого століття – залишається феноменом навіть серед яскраво обдарованого грона столичних шістдесятників, пише Людмила Тарнашинська у своєму дослідженні «Високі регістри Василя Симоненка».
«У Черкасах добре знали цього худорлявого скромного юнака, адже працював він в обласній пресі, часто бував у трудових колективах області. Вдумливий, спостережливий, серйозний, він ставився до своєї роботи з особливою відповідальністю, бо розумів, що стоїть біля джерел формування світогляду української молоді, замуленого роками неправди й ошуканства. Часто замислювався над «больовими точками» суспільства, розмірковував, яким чином можна подолати культивовану байдужість у людських серцях – так проявлялося почуття його громадянської відповідальності»
— згадували його сучасники.
Працюючи в Черкасах, Василь Симоненко часто наїжджав до Києва, де завжди був «своїм» серед митців-шістдесятників. Разом з Аллою Горською, Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Ліною Костенко, Іваном Драчем та іншими відвідував відомий Клуб творчої молоді. Але не пасивним слухачем – він сам активно виступав на літературних вечорах, брав участь у творчих дискусіях, виїздив на зустрічі із робітничою і сільською молоддю, мав свідому просвітницьку настанову: розбудити в своїх сучасниках почуття національної гідності, запалити їх прагненням національного відродження.
Його активна громадська діяльність не обмежувалась лише літературно-просвітницькою. Він – активний учасник комісії, яка взялася перевіряти чутки про масові розстріли в енкаведистських катівнях і шукати місця таємного поховання жертв сталінських репресій.
«Василь Симоненко і Алла Горська обійшли десятки побілякиївських сіл, опитали сотні людей і з допомогою своїх добровільних помічників з числа тамтешніх жителів виявили урочища, де ревні служителі більшовицького режиму ховали сліди своїх жахливих злочинів. Відомо, що саме за участю Василя Симоненка були відкриті таємні братські могили жертв сталінізму на Лук’янівському, Васильківському кладовищах, у Биківнянському лісі»
— пише Людмила Тарнашинська.
Такий завзятий пошук історичної правди і смілива громадянська позиція зіграли свою роль у тогочасній радянській системі. І, хтозна, може, невипадково відбулося і те фатальне побиття Василя Симоненка працівниками міліції, яке і призвело до його передчасної смерті?..
Послухайте ЖИВИЙ ГОЛОС Василя Симоненка: Ти знаєш, що ти – людина…
Примітно, що за поетового життя побачила світ лише одна його збірка – «Тиша і грім» (1962). Решту Василевих збірок його друзям доводилося «пробивати» у друк неймовірними зусиллями вже по його смерті, пише Людмила Тарнашинська у своєму дослідженні.
Так, фактично вже самостійним життям зажили (хоч і понівечені цензурою) Симоненкові книжки: «Земне тяжіння», збірка новел «Вино з троянд» (1965), «Поезії» (1966), «Избранная лирика» (1968).
Послухайте ЖИВИЙ ГОЛОС Василя Симоненка: Задивляюсь у твої зіниці
Далі — аж через п’ятнадцять літ – «Лебеді материнства» (1981), том вибраних поезій (1985), книжечки для дітей, творячи в атмосфері українського культурного космосу той феномен Симоненка.
Його досі намагаються збагнути навіть самі представники когорти шістдесятників: «… ми відчували щось вище в ньому: він був на висоті лету в невідоме».
Друзі-шістдесятники про Симоненка
Євген Сверстюк:
«Василь був худющий і кострубатий… Він уперто, насуплено дивився в корінь. Сам він, наче корінь, вийшов з землі, з органічною любов’ю до неї і свого селянського роду»
«З ним не можна було сперечатися – він не висловлював квапливих напівдумок, він про все подумав і там, де інші багато й неясно балакають, – мовчав. Уся наша втіха, що цей його стиль відбився в тому, що він залишив нам»
«Шевченко розмовляв з Богом, присутність якого відчував постійно. Симоненко навчився говорити, як перед Богом»
Борис Олійник:
«… худорлявий, середнього зросту, з помірною засмагою та по-сільському зачесаною чуприною. Коли щось і виділяло його з-поміж інших, то хіба характерне полтавське “ель” та ще іронічність (найперше стосовно себе). І прихована за цією іронічністю схильність до самоаналізу»
Олексій Дмитренко:
«Мовчазний і водночас іронічно-колючий. Худорлявий, у благенькому й вицвілому, немов розчиненому в коромислах диму, сіро-білому плащику чорночуб Василь, мав він по-чоловічому чоласте обличчя з гострими, випуклими крізь землисто-зжовклу шкіру жовнами»
Ірина Жиленко:
«…Василь Симоненко писав просто і чесно, він тільки виписувався, тільки починався. Йому, відірваному від столиці і її новацій, було найтяжче. Симоненкові судився найдовший шлях у поезію і – на пекучий сум – найкоротше життя»
Анатоль Перепадя згадує, як перед тим кілька тижнів поспіль щоп’ятниці збирав своїх друзів Іван Світличний, і всі вони їхали нічним потягом до Черкас, аби провідати Василя в лікарні, де доводилося себе «брати в руки», аби не видавали емоції. «…Усю розмову вів сам Василь, не втративши в своїй хворобі ні властивої йому дотепности, ні невситимої цікавости до всього, що відбувається за стінами лікарні. От тільки подих у нього був частий. Світличний привіз, пам’ятаю, якісь останні ліки проти раку, попросив сестру, щоб вона робила уколи. Але найважливіше, чого тоді потребував хворий, – це присутність друзів (ми це добре розуміли). Це була козацька смерть (13 грудня 1963 р.), і мені, авторові цих рядків, і Світличному, як він потім згадував про це не раз, відпечаталася в пам’яті Симоненкова приказка на переказувані йому в палаті літературні й політичні події: це фашизм, фашизм…». Із Симоненковими рукописами, поскладуваними до портфеля Анатоля Перепаді, поверталися вони з Іваном Світличним холодного грудневого дня 1963 року з Черкас до Києва, поховавши черкаського друга, «осиротілі невтішно і назавше».
Іван Дзюба
«Щира дружба і, сказати б, якась взаємна закоханість лучила Івана Світличного і Василя Симоненка, який зупинявся в нього під час своїх приїздів до Києва, ділився своїми творчими задумами, “начитував” на Іванів магнітофон нові поезії. Саме завдяки Світличному було збережено багато неопублікованих тоді (та й довго ще після того) творів Симоненка; саме завдяки Світличному вони знайшли шлях до “самвидаву”, а потім і на Захід».
Ще одна цікава подробиця: в тій пачці листів Симоненка, що зберігалися у Світличних, на кожному листі ліворуч зверху каліграфічним почерком поета виведено: “СЛАВА УКРАЇНІ” (зі спогадів М. Осадчого та з публікації листів В. Симоненка в «Сучасності»).
Фонд Миколи Томенка «Рідна країна» та Національна радіокомпанія України видали компакт-диск «Лебеді материнства. Живий голос Василя Симоненка», до складу якого увійшли 17 унікальних записів авторського виконання поетом своїх творів, а також кращі фонограми поезій Василя Симоненка та музичні твори на його вірші з фондів Українського радіо. Цей диск безкоштовно поширювався у навчальних закладах України.
Вас просять відкрити капот, багажник або двері автомобіля.
– Попросити інспектора пред’явити службове посвідчення, пункт 2.4 ПДР (зафіксувати його дані)
– Після того як інспектор запропонував вам відкрити капот, багажник або двері автомобіля, ввічливо попросіть його скласти протокол огляду (ст. 27.9 КоАП) і ЗАПРОСИТИ двох понятих.
Причому, зовсім не важливо, відбувається це на стаціонарному посту або в глухих степах. У розділі 2 ПДР «Обов’язки водія» це не вказано як обов’язкове виконання, лише просто за усною вимогою інспектора.
– Якщо інспектор підміняє поняття «огляд» і «огляд» – він лукавить.
Скажіть йому, що огляд буває технічний або візуальний. Якщо хоче нехай розглядає машину зовні, а салон через бічні стекла.
– При цьому інспектор не має права вимагати від вас вивернути кишені або вміст барсетки. Це відноситься до особистого догляду та регулюється статтею 27.7 КоАП.
Особистий огляд здійснюється особою однієї статі з особою в присутності двох понятих тієї ж статі під протокол особистого огляду.
– Огляд автомобіля без протоколу і без понятих кваліфікуються статтею 19.1 КоАП «Самоправство». Якщо інспектор самовільно відкриває двері салону або кришку багажника, риється в бардачку, то негайно дзвонити в «102» і повідомляйте про незаконний обшук у вашій машині.
– Пошук понятих повністю лежить на плечах співробітника ДАІ. Після 5 хвилин бездіяльності інспектора повідомте йому, що якщо він продовжить вас затримувати, то буде здійснений дзвінок в «102» з розповіддю про порушення ним статті 12.35 КоАП «Не законне обмеження прав на керування транспортними засобами»
– Якщо вирішили відкрити багажник, виключно за усним проханням інспектора, то пам’ятайте, що робите ви це на свій страх і ризик. Були випадки, коли після цього, «раптом» знаходився патрон від пістолета або білий порошок в пакетику, нібито «випадково» виявлений під доріжкою. План «розкриття» ніхто не відміняв.
– Існує «хитрий» прийом інспектора: після відмови відкрити багажник без протоколу огляду, вас просять пред’явити знак аварійної зупинки (аптечку, вогнегасник), щоб ви, відкривши багажник, їх дістали. Просимо інспектора вказати номер статті ПДР яка зобов’язує вас пред’явити наявність необхідного. Немає такої статті. Нагадуємо, інспектору, що, коли ви виїжджали, всі ці предмети були присутні в наявності і лежали в багажнику машини. Хоче переконатися особисто – хай складає протокол огляду і ви відкриєте багажник. Далі діємо згідно Глави №16 «Інспектор хоче перевірити технічний стан автомобіля»
У 10-ти денний термін відправляємо скаргу на дії ІДПС
Роз’яснення:
Необхідно знати, що стаття 27.9 КоАП «Огляд ТЗ» зобов’язує співробітників поліції проводити огляд автомобіля в вашій присутності. Інспектор може лише попросити, щоб ви відсунули пакет в багажнику або підняли накидку на задньому сидінні. Але, ні в якому разі не має права це робити власними руками. Інакше законом ці дії кваліфікуються як обшук. Право на обшук дає постанову суду або санкція прокурора. Саме по собі прохання скласти протокол огляду змусить інспектора задуматися: «а з чого б це так?» Чи буде водій, у якого щось протизаконне в багажнику, так сміливо себе вести?
Перспектива попрацювати з урахуванням норм закону, «а не за поняттями» зовсім не потішить його. Так само потрібно шукати понятих. Пам’ятайте, що такими не можуть бути ні співробітники поліції, ні пасажири вашого автомобіля – в якості понятих можуть виступати лише люди абсолютно незалежні: водії автомобілів, їх пасажири, та й просто пішоходи.
Будьте наполегливі, ввічливі і з відтінком «металу» в голосі. Так як тихе бурмотіння, бігаючы очі і тремтячі руки ніяк не говорять про впевненість водія. Тут діє принцип сполучених
посудин, тобто чим більше впевненості у водія, тим менше залишається її у інспектора. Інспектор буде зобов’язаний вказати в протоколі досить вагомі причини, по яких йому довелося вдатися до процедури огляду. А це не так просто.
Пам’ятайте, що при звірці номерів кузова і двигуна відтирати від бруду або шукати їх розташування, в ваш обов’язок не входить. Ви можете і зовсім не знати, де розташований номер двигуна. На облік машину ставили колеги інспектора ДПС з МРЕВ. Всі питання за цією адресою. Вивертання кишень і вмісту сумочки в процес огляду автомобіля теж не входить.
Для огляду необхідний вагомий привід. І якщо причина «надумана» або інспектор проводить огляд без складання протоколу, то знайте: інспектор переступив межу закону в статті 19.1 КоАП «Самоправство». Складаємо скаргу на дії ІДПС
Ніякий масовий огляд (з порушенням процесуальних норм) всіх автомобілів поспіль навіть в період проведення антитерористичної операції або плану «Перехоплення», за федеральним законом в мирний час неприпустимий!
