Охайні, чисто поголені бійці в акуратному камуфляжі з наплічниками вийшли з продуктової крамнички, в руці одного з них пакетик з печивом. Якби ви зустріли їх у мирному місті чи селищі, то відзначили б про себе, мабуть, тільки те, що хлопці військові, а в країні війна.
Але це Донбас, і до бойовиків усього кілька кілометрів. Рюкзаки армійці носять тому, що до їхніх позицій, які постійно обстрілює ворог, можна дістатися лише пішки. Йти треба хвилин 45, а іноді навіть годину (залежно від обстановки), тому все необхідне їм доводиться носити з собою. Нещодавно на цих позиціях було троє поранених і двоє контужених.
Хлопці спокійні, приємні у спілкуванні. Той, хто несе пакетик з печивом, – командир армійців, киянин Олександр. У нього була будівельна фірма в столиці, але він усе покинув і пішов захищати країну.
Часом на фронті зустрічаються бійці у засмальцьованому камуфляжі – ситуації можуть бути різні. Наприклад, немає води для прання, але хтось таки справді лінується прати. Тому, коли бачиш таких чоловіків і чуєш про постійну небезпеку та тяжкі умови, в яких їм доводиться воювати, виникає особливе бажання їх підтримати.
Тож, коли питимете вечірній чай з печивом, згадайте, що хтось його п’є на важкодоступній позиції під носом у ворога, може покинути недопитим і схопити автомат, бо знову треба відстрілюватися.
Автор: Анастасія Корнійчук
Фонд “Повернись живим”