Sergio Alessandro Gorbenko
Нині сину, нашому Святославу,виповнилось 24 роки. Я не кажу виповнилось би, як пишуть зазвичай про наших полеглих воїнів, тому що знаю, що до кінця нашого земного буття, ми будемо відмічати цю дату – дату його народження, і він буде продовжувати свій земний шлях в земному житті разом з нами і з пам’яттю про нього. Смерть відібрала тільки можливість фізичного контакту, тільки розмови на яву, але в душі і уві сні син продовжує жити разом з нами.
Якби він прийшов зараз я би впізнав його. Бо колись в перше посмертне День Народження він приснився мені саме в цьому віці: возмужалий, подорослівший. Цікаво що в тому сні він прийшов до нас в цивільному одязі в синій клітчатій сорочці (шотландці) і джинсах, як ходив за життя. Веселий, в доброму гуморі і з сумкою через плече. Видно що він став старше своїх 19-ти років, коли смерть забрала його. В нього світле волося і сіро-блакитні очі, а ще з’явилася невелика чорна борода, така коротка, трохи недбала, як зазвичай носить наша молодь. Я ще здивувався такий контраст: світле попилясте волосся Святослава і темна борода. Тоді, саме ця цифра сплила в душі – 24 роки. Я зрозумів що бачу його в 24 роки. Це він такий був би. Він поспішав, а ми були з гостями – повний дім гостей. Він залишив сумку і сказав, я скоро повернуся і пішов швидко по світлій осяяній сонцем дорозі на подвір»ї під широким балконом. Я подумав що він сумку забув і схопив її і поспішив за ним: «почекай синку, ти сумку забув.»
Він весело посміхнувся і заспокоїв мене: «Не хвилюйся тату, лиши її, я скоро повернуся.»
Я був щасливий після цього сну, бо я бачив його живого і бачив що він жив і дорослішав весь цей час, а саме головне що він щасливий. Попри все. Попри смерть і біди. Це давало сили боротися і жити далі. Я знав, що його душа жива і обов’язково ми зустрінемося, як він обіцяв.
Я боявся про це думати і казати вголос, але підсвідомо мабуть вірив в неможливе: що він повстане, воскресне з мертвих, як вчитель і Бог наш. Або, що смерть і, навіть його тіло в труні, це помилка, злий розіграш – мара і спокуса. А правда і життя переможуть. З такою дивною вірою я жив, очікуючи його. Ми жили. Втім він не повертався, а згодом в цьому році, в якому йому виповнилося 24 роки, я знайшов його лист до учнів в командирському планшеті…
Вчора дружина поставила і прикрасила ялинку. Вона це робить крізь сльози, бо останню нашу щасливу ялинку на Різдво вони прикрашали втрьох: мама і діти, Святослав і Ірочка. Це було Різдво 2013 року. А на порозі стояв кривавий 2014 рік. Тоді, про це ніхто не знав. Потім в нас два роки не було ялинок, поки Саша Талалай – один з ветеранів АТО не взяв опіку за нашими Новими Роками. Так в нас в 2017 році з»явилася перша ялиночка від солдат. В цьому році привіз ще більшу, пухнасту таку красуню. Дружина з ніжністю, як колись, прикрашала її,
долаючи сльози… Я знаю для кого….Не для нас, звичайно. Для них — для діток, немов вони з нами. В пам»ять про ті щасливі дні: адже з дня католицького Різдва в нас починалося друге велике Свято нашої родини – День Народження сина, нашого Святка. З Днем Народження, дорогий наш! Ми завжди будемо шанувати і святкувати цей день. Навіть через сльози, якщо прийдеться.
А поки присвячуємо тобі в цей день вірші.
«Немов в уяві –
Чистий, яснозорий,
Відбився раптом місяць серед хвиль,
Що височиють
У буремном морі.»
Доген (1200-1253).
Переклад з яп. Проф. І.П.Бондаренка.
«Якщо цей світ
Оманливим вважати,
То і словам
Про неминучу смерть,
Можливо, теж не варто довіряти?»
Іккю Содзюн, (?-1492).
Переклад з яп. Проф. І.П.Бондаренка.
