Шановна Маша Єфросініна Masha Efrosinina. Звертаюся до Вас як українська письменниця до української ведучої. Ми не знайомі з Вами особисто, ми обидві публічні особи, тому звертаюся до вас публічно. Прошу читачів донести мій допис до Вас. Пишу не з метою цькування чи приниження.
Мені справді цікава Ваша відповідь.
Отож, питання. Чому Ви й досі в публічному просторі України у Ваших включеннях на телебаченні говорите мовою окупантів? Для кого Ви це робите? Ради кого? З якою метою?
Побачила днями Вас на національному телебаченні, у якому Ви розповідали про Галкіна. На питання ведучих, які, в порушення закону, перейшли з Вами на московитську мову, ніби Ви іноземка, Ви відповідали теж мовою сусідньої країни, яка нас убиває. Ви сказали, що сам Галкін Вам дзвонив і розказав, як його стали переслідувати за підтримку України.
Хочу спитати не про Галкіна. Я вражена, що на нього не подіяла путінська пропаганда, але це інша історія, і мій допис не про нього. Хочу запитати, чому Ви про Галкіна на українському телебаченні розповідали мовою рашистів? Ви робили це для Галкіна, щоб він зрозумів? Ви говорили його мовою з поваги до нього? А як щодо телеглядачів? Уявіть, що на французькому телебаченні розповідають про італійця, який підтримує Францію і з поваги до цього італійця французьким глядачам розповідають про нього італійською мовою. Або німцям розповідають про португальця не німецькою, а португальською. Ви де зараз? У Польщі? Насправді мені байдуже, де Ви, мені просто цікаво, якщо ви там, то якою мовою на польському телебаченні розповідають полякам про іноземців?
Мені не дуже зрозуміла Ваша мотивація, тому й питаю.
Може Ви говорили московитською, бо Ви хотіли, щоб Вас почули в Московії? Тобто, Вам ще й досі треба, щоб Вас там чули?
Може Ви хочете переконати московитів, що в Україні на телебаченні вільно звучить московитська мова і ніхто за це не вбиває? Ну що, переконали? І що? Московити почули і сказали: «Гм, ти бачиш, Єфросініну ніхто камінням не закидає, як говорила, так і говорить по-нашому. Виходимо з України. Припиняємо війну»…
Я не розумію Ваших причин продовжувати говорити публічно в Україні московською мовою, тому й пишу цей допис, щоб отримати відповідь. Мені справді важливо знати.
Я згадую перші дні війни, Ви були в етері переляканою, заплаканою. Ви говорили українською, ваш голос тремтів, по щоках текли сльози, і Ви сказали, що все, Ви перейдете на українську. Все, Ви почнете з дітьми говорити українською. Після перемоги. Ви тоді кого більше злякалися? Московитів, які напали? Чи українців, які звинуватять Вас у причетності до розбудови руского міра в Україні?
Бачу, Вам уже ні ті, ні ті не страшні. Видно, що Ви вже почуваєтеся на телебаченні впевненою, з гумором. Українських слів у Вашій мові стає все менше й менше. Точніше, останнім часом їх взагалі не стало у Вашому лексиконі. Ваша українська й так була недосконала, то щоб її вдосконалити, Ви вирішили утверджуватися в московській? Ну то знайте, ми готові слухати Вашу українську, нехай недосконалу, але радіти з Вами Вашим успіхам у її опануванні, аби не чути, як Ви поширюєте в українському просторі мову наших ворогів.
Навіть не питаю Вас, чи ви вже спілкуєтеся з Вашими дітьми українською, хоч потроху. Бо то ж наче не моя справа. Але якщо Ви збираєтеся повертатися в Україну, то хотілося б, щоб Ви привезли дітей – українців, а не маленьких московитів. Бо у нас тут і так з цим біда. Спілкуйтеся з ними. Щоб вони звикали. Чи Ви таки чекаєте перемоги? А чому Ви її чекаєте? Чому Вам важливо ПІСЛЯ, а не ВЖЕ?
—
Прошу дописувачів коментувати ввічливо.