Якщо вдасться підтвердити доказово, в тому числі, і за допомогою американських правоохоронців, що у Відні Порошенко прийняв на себе якесь зобов’язання по добробатам, то Іловайськ з військової помилки, що спричинила масові втрати (за що теж судять!), перетвориться в жахливу державну зраду.
Як і припускалось, Віктор Муженко, звільнений із ЗСУ, починає говорити. Каже він поки натяками, але по-армійському прозорими.
Про це пише в Фейсбуці політичний експерт Олександр Кочетков.
Зокрема, стверджує, що рішення увійти в Іловайськ було політичним. Тобто, його приймав особисто президент Порошенко і продиктовано воно було прагненням якомога швидше оточити Донецьк і на параді до Дня незалежності рапортувати про чергову перемогу.
Це збігається з твердженнями Геннадія Корбана. Також воно підтверджується низкою волонтерів та командирів добровольчих батальйонів, які говорять, що агітувати їх на штурм Іловайська приїжджав особисто Валерій Гелетей – тоді міністр оборони і особливо довірена особа.
Також, як зізнається Муженко, після оточення наших сил, вихідні переговори про «ЗЕЛЕНИЙ КОРИДОР» вів Петро Порошенко, вочевидь, з Володимиром Путіним. Муженко обговорював з російським начальником генштабу Герасимовим лише технічні деталі. І спочатку начебто йшлося про вихід наших зі зброєю і технікою, а потім їм запропонували виходити без зброї і техніки, тобто, залишити все бойовикам ДНР-ЛНР. І з ризиком вже беззбройними потрапити до них же у полон.
У цих умовах самостійне рішення командувача сектору “Д” Хомчака про прорив з боєм було важким, але правильним. Так, це рішення вело до неминучих втрат, але зберігався бойовий дух ВСУ і добровольчих батальйонів. В іншому випадку, ганебне складання зброї просто деморалізував би нашу армію і все українське суспільство. А росіяни ж виглядали б великодушними переможцями … Як ми їх сприймаємо після Іловайська – відомо.
Але вкрай важливо прояснити ряд деталей цієї трагедії. Зрозуміло, що виникнення в Україні добровольчого і волонтерського руху просто бісило Кремль, так як перекреслювали всі потуги на швидку і відносно м’яку експансію “русского міра”.