Українка Алла Горошко з Кременчука Полтавської області прибула з Польщі в Україну 26 січня, щоб переробити візу і повернутися на роботу, але через особисті обставини, а потім карантин їй довелося затриматися на батьківщині. Жінка розповіла, чому працює за кордоном і не хоче залишатися в Україні, передають Патріоти України з посиланням на Апостроф.
Після тижня перебування вдома помер батько Алли і вона на деякий час відклала подачу документів. Їй вдалося зібрати документи і звернутися до візового центру лише 14 березня – якраз за день до закриття польських кордонів. 19 березня вона отримала візу і тепер тільки чекає можливості повернутися на роботу.
Жінка розповідає, що до цього працювала два роки по робочій візі типу “Д”, так званим воєводським запрошенням, в польському місті Катовіце. У сухому цеху на продовольчому складі вона займалася комплектацією заявок від магазинів. За годину Алла отримувала 19-20 злотих, і, виконуючи норми нарівні з чоловіками, в середньому за місяць заробляла 700-800 доларів.
“Разом з подружкою зняли житло. Але якщо зараз повернуся до Польщі, то не жити в тій квартирі, поки не пройду карантин, – розповідає Алла. – Але хостели, які були змушені припинити роботу, здають свої приміщення під карантин – за кошти заробітчан. власники цього “житла” привозять продукти за списком, який ми складаємо. Також власники подають списки в поліцію, і двічі в тиждень правоохоронці приїжджають і перевіряють дотримання карантину. Також є мобільний додаток “Карантина домова“ – там регулярно приходять завдання: зробити селфі, за дві хвилини підійти до вікна тощо. Таким чином, поліція перевіряє дотримання карантину”.
Роботодавець вже знайшов жінці спосіб дістатися на роботу безпосередньо зі Львова без пересадок і місце для проходження карантину. Тому Алла, у якої немає зараз роботи, чекає можливості зібрати речі і виїхати. А залишатися вдома вона не хоче.
“Якщо на рівні України влада вирішить не випускати людей за кордон, то мені здається, український народ мовчки цього проковтнути не зможе. Я і сама згодна взяти участь в акціях протесту. Я не буду чекати, щоб мене за 6 тисяч гривень запхали на будмайданчик. у мене є 13-річний син, якому я оплачую навчання в комп’ютерній академії, в рік це обходиться в 12 тисяч гривень. Якщо я буду працювати на 6-8 тисяч, я не зможу забезпечити дитині таке навчання. Мінімальна зарплата повинна бути хоча б 10 тисяч гривень”, – каже Алла.
Вона згадує, що два роки тому працювала касиром в магазині. Отримувала 6 тисяч, – в той час непогані гроші, каже, – але працювала 5 днів по 16 годин.
“Я зрозуміла, що працюючи в Польщі, я можу заробити більше, докладаючи менше зусиль”, – говорить жінка.