Казахстан надав доступ Сполученим Штатам Америки в порти Актау і Курик на Каспійському морі. Американські військові, які ведуть бойові дії з талібами, будуть використовувати казахстанські порти для перевалки спеціальних вантажів в Афганістан. У Кремлі черговий приступ істерики – Путін переживає, що в логістичній ширмою на Каспії з’являться повноцінні військові бази США.
Через дозвіл американцям користуватися портами на Каспійському морі глава МЗС РФ Лавров минулого тижня «наїхав» на свого казахстанського колегу Кайрата Абдрахманова. Під час засідання головних дипломатів країн-членів ОДКБ – військового союзу Росії та її пострадянських сателітів – Лавров дуже лаявся, мовляв, чому це казахстанська сторона не радилася про надання доступу до каспійських портів з Москвою?
Кремль вважає, що Назарбаєв без дозволу царя схвалив появу американської військової бази прямо під носом у імперії. Але хіба можливо, що Казахстан змінить покровителя і усадить йому ніж у спину, поки той футбол дивиться?
Дрейф Назарбаєва від Москви до Вашингтона почався не раптом – історія про доступ американців в порти на Каспії почалася кілька років тому. А в січні цього року Трамп і Назарбаєв в Білому домі прийняли рішення на найвищому політичному рівні. Зате з Вашингтона лідер Казахстану привіз два десятка двосторонніх контрактів на загальну суму в 7000000000 доларів інвестицій в різні сектори економіки. Але це не єдина причина для тривоги в Кремлі.
Кремлівські пропагандисти ополчилися на Астану після того, як в Радбезі ООН цієї весни Казахстан не підтримав російську резолюцію про засудження ракетних ударів по Сирії. Гнів Москви також викликало недавнє рішення Назарбаєва перейти з кириличної абетки на латиницю. Росіяни побачили в цьому «зраду». Але кожен раз Назарбаєв намагався запевнити Путіна в своїй лояльності. Так відбувається і зараз в ситуації з потенційною появою військових баз США на Каспійському морі.
Схоже, Нурсултан Назарбаєв розуміє, що нинішня обкладена санкціями путінська Росія не може запропонувати йому ні політичних гарантій, ні економічної вигоди від двостороннього співробітництва. Але щоб не спровокувати відкриту агресію, Назарбаєв представляє гру під багатовекторність. Втім, тільки сліпий не бачить курс Казахстану на встановлення хороших відносин з США. У нинішніх умовах дружба з Вашингтоном – це страховка для Назарбаєва в разі краху режиму Путіна. Тому що в такому випадку це створить загрози і самому Назарбаєву, а правити він зібрався до смерті, закріпивши це своє бажання юридично.