Часто чую розмови одиноких жінок з дітьми, що складно вийти заміж, що кому вони тепер потрібні. Хочу розповісти вам, як моя мама вийшла заміж в 47 років з чотирма дітьми!
Моя мама про питання дітей задумалася занадто пізно, коли їй було 34 – вона перший раз завaгiтніла мною.
Батька вона ніколи не просила допомогти, завжди захищала його від побутових проблем, від повзунків і дитячих криків. Через шість років чергова вaгiтність. Трійня!!!
Лікарі дуже переживали за маму, їй тоді було вже за 40, а тут відразу трійня – боялися, що не виносить, але мама здивувала всіх. Незабаром народилися троє моїх братів. Тут вже довелося і батька просити про допомогу. Він був дуже незадоволений.
Якось він сказав, що зібрав грошей, нам тісно у двокімнатній і тому він пропонує продати її і додавши, купити троячку. Мама стрибала від щастя, але щастя не довго тривало. Після того, як мама підписала дозвіл на продаж, батько продав квартиру і зник. Як пізніше з’ясувалося, він втомився від такої кількості дітей і у нього є коханка. Вони розлучились. Мама подала на аліменти, але він не платив їх. Продаж квартири вона оскаржити не змогла.
Перебралися ми вп’ятьох в однокімнатну квартиру, яка залишилася матері від батьків. Було дуже важко. Мало місця, грошей, їжі і вічно кричущі трійнята. Коли вони пішли в садок, то стало трохи легше, у мене хоча б виходило зробити уроки. У садку, хто не знав – вважали, що мама – це бабуся трійнят. Вона і виглядала через вічну втому старше.
Батько нас не відвідував, не допомагав, його рідні теж. Нас четверо дітей він просто викреслив зі свого життя.
Мама не планувала більше виходити заміж, не вірила, що це взагалі можливо, але доля вирішила інакше.
Якось вона пішла гуляти з братами в парк, я вирушила з нею – допомогти доглянути. Вона сиділа сумна на лавочці, і тут повз проходив чоловік і зупинився.
-Чому така красива жінка сумує?
– Чоловіче, що вам треба?
– Познайомитися можна? Чи ви заміжня?
– Я не заміжня, але у мене четверо дітей, троє з яких зараз закидають один одного піском в пісочниці.
Вона встала і пішла заспокоювати братів.
Наступного разу ми знову його зустріли, і він спробував заговорити, потім знову. Нарешті мама здалася.
Вони зустрічалися в парку, спілкувалися. Потім подруга запропонувала посидіти з нами і вона вирушила на побачення. Потім ще одне і ще. Через чотири місяці, він зробив їй пропозицію. Я підтримала маму.
Вітчим – людина середнього достатку, але він не побоявся взяти жінку з дітьми. Зараз вони вже 12 років разом. Хочу сказати, що кращого батька просто не може бути. Маму він носить на руках, до нас відношення, як до рідних дітей.
Підняв нас всіх, всіх тягнув всі ці роки поки мама не вийшла на роботу, але платили їй не багато. Кожному з роботи тягнув по цукерці, кожному новий рюкзак до початку навчального року, при тому, що не важливо, що старий ще можна носити. Щовечора читав нам казки, на вихідних сам вставав до плити і пік млинці, що б мама довше поспала.
Ось такі є чоловіки. Не здавайтеся ніколи!