Десять років тому по дорозі на роботу я натрапив на гаманець, що лежав обабіч дороги. Вигляд у нього був не найкращий, увесь стертий до дірок. Всередині був лист та кілька доларів. Я прочитав цей лист, оскільки думав, що знайду якусь інформацію про власника гаманця.
В листі було послання, яке датувалося 1944 роком. Там писалося наступне: “Дорогий Майкл! Моя мати заборонила зустрічатися з тобою. Пробач мені й знай, що я тебе люблю і завжди буду любити. Твоя Анна ”
Мене дуже вразили ці слова і я вирішив обов’язково знайти власника гаманця. Для пошуків у мене була всього лиш адреса на зворотній стороні конверта. На телефонній станції мені відмовлялися давати будь-яку інформацію про людей, які живуть за цією адресою, але після довгих вмовлянь, телефоністка з’єднала мене з потрібним абонентом.
Слухавку взяла жінка, і я одразу спитав, чи знайома вона з Анною. Жінка мені відповіла, що декілька років назад придбала цей будинок у її матері. Матір Анни знаходиться в будинку літніх людей, куди я одразу вирішив зателефонувати. Працівники будинку повідомили, що матір Анни померла.
Але, як виявилося, сама Анна жива й проживає в іншому будинку для літніх людей. Більш того, з’ясувалося, що місце, де зараз проживає розшукувана мною жінка, знаходиться зовсім неподалік від мого будинку. Я відразу ж зателефонував туди й розповів ситуацію, що склалася.
Згодом я познайомився з Анною, це була маленька старенька жіночка з неймовірно добрю посмішкою. Я одразу розповів їй про знахідку і лист.
Жінка розповіла історію свого нещасливого кохання. Як виявилося, матір забороняла їй зустрічатися з коханим, оскільки дівчині тоді було лише 16 років. Потім Анна глибоко вдихнула і, крізь сльози ледве чутно промовила: “Якщо ви знайдете його, передайте, що я все ще люблю його і так і не вийшла заміж. Ніхто для мене не зміг стати таким як він … ”
Охоронець почув всю історію жінки, а я вирішив показати йому гаманець. Чоловік одразу закричав : “Я знаю, хто його власник! Це пан Голдстайн! Він вічно втрачає цей гаманець, коли виходить на прогулянку. Я вже тричі повертав йому пропажу. Він живе в сусідньому корпусі, я зараз проведу вас туди! ”
Я розповів Майклу історію пошуку й повідомив, що Анна знаходиться в сусідньому корпусі. Літній чоловік не тямився від щастя. Коли медсестра привела його до Анни, жінка одразу впізнала його.
“Майкл? Майкл? Це ти?!” – не могла повірити Анна.
Ми залишили їх наодинці, а самі вийшли в коридор. Ця історія неймовірна. Люди, які кохали один одного все життя, були на відстані декількох метрів.
Ця історія вчить цінувати кожну хвилину нашого життя та не відмовлятися від щирого та справжнього кохання.
Що ви думаєте з цього приводу?