Усик і Ломаченко не праві. Не праві, тому що не розуміють одну просту річ. Ми не братські народи. Ми не вийшли “з однією колиски”, як казали в радянські часи. Україна ― це і є Русь. Це наш київський князь Володимир хрестив Русь.
Росія вкрала наше ім’я, нашу історію і присвоїла собі. А тепер мстить. Бо найбільше боїться того, що ми згадаємо про власну велич, повернемо власну історію. І тоді з’ясується, що російський колос стоїть навіть не глиняних ногах. Він вгруз у московські болота, де нема ні історії, ні церков, ні величі. Лише жаби і дрімучі непролазні хащі.
Риторичні, напевно, запитання. Бо не очікую, що на нього знайдеться відповідь. Якщо війна йде, тому, що “хтось там ділить портфелі”, то виходить, що вже рік як за це відповідальний Зеленський? Я ж правильно розумію? Не Путін відібрав Крим 6 років тому? Це не російські брати вбили більше десятка тисяч українців?
Дивно, що це потрібно пояснювати на 6 році війни. Дивно, що на 6 році війни такі заяви артистів, митців, спортсменів потрібно коментувати. Чому нас в принципі має цікавити їх думка з політичних питань? Кесареві кесареве, Богові Боже. В Україні, на жаль, ця грань стерлася настільки, що увесь 95-квартал перемістився в урядовий. Тому кожна висловлена думка публічної людини ― це політична заява.
Тому ще раз, для засвоєння. Ми не брати. Навіть не зведені. Нинішня путінська Росія ― це п’яний агресивний сусід, у якого ні кола, ні двора, тому він ринувся грабувати усіх навколо. Не ми починали цю війну. Але ми її закінчимо. Перемогою. Іншого шляху не має.
За матеріалами зі сторінки Олексія Гончаренко