Міський голова Конотопа ‒ про діяльність націоналістів у північному райцентрі України.
Артем Семеніхін у «Свободі» з 2010 року. Закінчив Київський торговельно-економічний університет. З початком війни на сході України пішов добровольцем воювати. Служив командиром взводу у 92-й механізованій бригаді ЗСУ, має медаль «За оборону Щастя». Сьогодні пан Артем ‒ міський голова Конотопа, який щодня протистоїть реваншистським силам режиму. На запитання, чому приєднався до свободівців, відповідає коротко і ясно: каже, що сам є українським націоналістом, і що ця ідея об’єднує всіх однодумців ‒ від Львова до Конотопа.
‒ Пане Артеме, що вдалося зробити як міському голові за 2, 5 року при владі?
‒ Перший рік був дуже вдалий. Ми зайняли перше місце в області за темпами наповнення бюджету (за офіційними даними департаменту фінансів Сумської ОДА). Це був рекорд за всю історію міста незалежної України. Взялися за вуличне освітлення і також зайняли перше місце в області за темпами його модернізації; впроваджуємо нові технології ‒ встановлюємо сучасні світлодіодні ліхтарі по всьому місту. Якщо до приходу нашої команди світло в місті працювало до 22:00, то зараз горить всю ніч до ранку, як у нормальних містах. Раніше в нас була одна підрядна організація, а зараз їх уже чотири. Вони конкурують між собою, а тому маємо змогу вибрати найвигіднішу ціну.
Ми повністю скасували всі побори з батьків у садочках і школах. Я перейняв цей досвід від міського голови Тернополя Сергія Надала. До речі, так само в Україні наважилися зробити тільки мери-свободівці. Тепер у Конотопі не треба давати хабар, щоб дитину взяли в дитячий садочок, а коли візьмуть, то потім не треба купувати рушники, посуд, постіль чи здавати гроші на меблі. Все це купується за державний кошт через систему ProZorro. Те саме запровадили у школах. Дозволено лише такі символічні подарунки, як квіти чи коробка цукерок, інакше ‒ звільнення. Крім того, ми почали закуповувати дітям у музичні школи інструменти ‒ востаннє їх купували ще наприкінці 80-х років минулого століття, і почали оновлювати матеріальну базу всіх навчальних закладів. Запровадили нормальне харчування в лікарнях. До речі, Конотоп став першим містом на Сумщині, яке приєдналося до державного реєстру лікарських засобів України. В інтернеті, в режимі онлайн, показуємо наявність у лікарнях і дотичних аптечних закладах лікарських препаратів, придбаних за бюджетні кошти, та їхні терміни придатності. Це дає змогу оптимізувати їхнє використання. Наприклад, якщо в нас нікому не знадобився той чи інший препарат (термін придатності його обмежений), а в якійсь лікарні України він закінчився, то переправляємо його туди. І навпаки. Це єдина база лікарських засобів по всій Україні, яка дає змогу заощаджувати кошти для місцевих бюджетів.
За перший рік ми зробили стільки капітальних ремонтів наших доріг, скільки наші попередники не зробили за 10 років. Також розпочали капітальний ремонт нашого центрального парку «Юність», який не ремонтували ще з кінця 60-х років, запустили реконструкцію нашого центрального стадіону.
‒ А як щодо українізації?
‒ Звичайно, нам вдалося суттєво українізувати місто. Ми перші в області провели декомунізацію: на 100 % позбулися пам’яток радянської доби, демонтували інформаційні дошки, що підлягали декомунізаційним законам, українізували всі вивіски і цінники в магазинах, всі оголошення. Немає вже тут пам’ятників леніним, крупським, дзержинським. Наші вулиці названі іменами справжніх патріотів України, в тім числі на честь сучасних героїв війни. Ми навіть отримали зі США 2, 5 млн грантових коштів від нашої діаспори за українізацію.
Щодо учасників АТО (чи вже ООС), то ми забезпечили земельними ділянками майже 1, 5 тис. військовослужбовців. Фактично почали будівництво багатоквартирного житлового будинку для родин учасників бойових дій, хоча наразі цей проект заморожений через відсутність фінансування, бо бюджет міста досі не ухвалений. Активно працювати нам вдавалося лише у 2015 році, а тепер у нас криза ‒ робота міської ради фактично паралізована через провладну більшість, яка відмовляється голосувати за важливі рішення.
‒ Ще на початку 2017 Ви говорили про те, що в міськраді поступово формується кістяк, що стане рушієм важливих перетворень у місті. А тепер депутати навіть не можуть ухвалити міський бюджет…
‒ Справді, перший рік, коли мене обрали міським головою, нам вдавалося співпрацювати, бо ще була свіжою пам’ять про Майдан і регіонали ще ховали голову в пісок. А тепер вони піднялися, бо зрозуміли, що центральна влада не збирається притягувати їх до відповідальності за їхні злочини. Абсолютно всі регіонали стали безкарними, тому намагаються повернути собі втрачені позиції, і якщо їм це вдасться, то так просто вони вже їх не покинуть. Вони прагнуть не лише присунутися поближче до бюджетного корита, звідки годувалися роками, а й повністю контролювати свідомість громадян, послуговуючись виробленими кагебістськими методиками саботажу. Кого я називаю регіоналами? Представників БПП, «Волі народу», «Рідного місто», «Народної партії» і «Самопомочі». Коли я став міським головою, то заглибився в роботу і збагнув, наскільки високий у нас рівень корупції. Ті, хто сидів на «фінансових потоках», не збирається відмовлятися від добре завчених злочинних схем привласнення державних коштів. Хоч я відверто заявляв і заявляю, що ми хабарів не беремо і самі нікому їх давати за якісь послуги не збираємося.
‒ Кілька слів про дороги. В інтернеті можна прочитати, що підрядники безкоштовно проклали дорогу на одній з міських вулиць. Чим заслужили такий подарунок?
‒ Загально кажучи, ми вивели будівництво доріг на новий рівень. Для цього поламали стару систему і створили новий конкурентний ринок будівництва доріг. І це дозволило нам заощадити чималу суму бюджетних коштів. Лише на одній вулиці, де вартість проекту становила півтора мільйона, зекономили 180 тисяч гривень. Раніше в Конотопі будівництво та ремонт доріг виконувала тільки одна фірма ‒ ДП «Райавтодор», яка ніяк не хотіла йти на пóступки громаді і зменшити ціну за свою роботу. Але попри відвертий тиск мафії, нам вдалося завести на цей ринок ще й інші фірми і створити конкурентне середовище. Тепер можемо говорити не лише про економію бюджету, а й про якісніші дороги. Щодо безкоштовної дороги по вулиці Батуринській, то там усе просто: підрядники думали, що по закінченні робіт ми, як «нормальна» міська влада, що дала їм можливість заробити, візьмемо з них відкат. Але коли вони дізналися, що ми за такими правилами не граємо, то не взяли грошей за одну дорогу.
‒ Які найбільші проблеми Конотопа сьогодні?
‒ Проблеми є в кожному місті, і наше не виняток. Насамперед ідеться про систему теплозабезпечення і теплогенерації, систему водовідведення, фільтрації і каналізаційних вод, а також про капітальний ремонт доріг. Але кожна з цих проблем впирається в найбільшу: у нас уже півтора року не ухвалюють бюджет. Ми живемо за тимчасовим розписом. Немає коштів людям на зарплату, на ліки, на знеболювальне, на інсулін для інсулінозалежних. І це найжахливіше.
‒ Як почуваються націоналісти у прикордонній з РФ області? Чи є випадки тиску на свободівців?
‒ Ми живемо за 60 км від кордону з Московією. Ми в повній бойовій готовності. Випадки тиску, звичайно, є, але той тиск для нас не морока. Ми звикли до боротьби ‒ саме тому й називаємося українськими націоналістами, бо не боїмося. Ми приймаємо виклики всіх тих злочинців, регіоналів і даємо їм гідну відсіч.