У політичних колах шоумена Ігоря Кондратюка часто називають “порохоботом”. Зазвичай так кажуть люди, які не знають його особисто.
Кондратюк – людина на своїй “хвилі”, достатньо складна, зі своїм власним світобаченням і сприйняттям подій
Ігор походить з Херсонської області, яка наразі майже повністю перебуває під тимчасовою окупацією Росії.
Тож у інтерв’ю Українській правді він розповів деякі речі про рідну Херсонщину.
“У моє рідне село зайшли рашисти і сказали людям: “Виїжджайте, вам тут не буде життя”
– Ви родом з Херсонщини. У вас там залишилися рідні?
– Останнім брат виїхав. Їхав, коли вже пропав зв’язок в Херсонській області.
І не можна було виїхати через Миколаїв чи на Кривий Ріг. В принципі, на Кривий Ріг і не було евакуації, люди виїжджали в основному через Снігурівку.
Мати виїхала 8 квітня з невісткою, яка вперше довгий час їхала за кермом, і двома онуками, дітьми мого брата. Вони, власне, і виїхали через Снігурівку. Виїхали більш-менш нормально, через купу блокпостів.
А от брат виїжджав вже в кінці травня, і чотири дні ночував біля Василівки Запорізької області. Такий треш трешовий, після якого все це скотство на голову не налазить. Це ж 21 століття (робить паузу)…
У мене там ще купа родичів залишилися – тітки, дядьки, брати, сестри.
Я родом з півночі області, яку вже звільнили. Народився в Пригір’ї Високопільського району, жив довгий час в Кочубеївці, потім жив в Заградівці. Це все північ Високопільського району на кордоні з Дніпропетровщиною.
Щоб ти розумів, село Пригір‘я на цей час повністю виїхало. Туди зайшли рашисти, вбили якогось літнього чоловіка, який вийшов до них в зеленій формі – мисливцем був чи просто купив собі таку форму. Вони злякалися і вбили його. Скотину місцевих жителів вбивали на шашлики.
Мені тітка сказала, що люди пробували з ними з’ясувати стосунки, а ті просто сказали: “виїжджайте, вам тут не буде життя”.
– Що розповідає мама, що розповідає брат? Що вони пережили?
– Вони пережили ненависть і приниження. Мама радить мені, я і сам це розумію, не дуже про це говорити, тому що там залишилося багато родичів. Там залишилися будинки і ми не знаємо реакцію.
Це не той варіант, що в мене всі виїхали і я можу говорити все, що думаю. Я зробив допис крайньої ненависті про колаборанта Стремоусова, колаборанта Сальдо коли мати до мене ще не приїхала. А потім вона мені резонно сказала: “слухай, навіщо наражати наших родичів на небезпеку”?
– Хто з родичів залишився, якщо не секрет?
– Можу сказати тільки про тих, які на звільнених територіях. Там тітка моя, двоюрідні сестри, їхні сім’ї. А ті, хто залишився в окупації, їх теж досить багато, і я зараз не буду про них говорити.
Дехто з них має навіть інші прізвища, але вважаю, що це може бути для них небезпечно. Ми не знаємо, до якого ступеня ідіотизму може дойти та окупація.
До мого брата приїжджали якісь ФСБшники на херсонських номерах. Годину вели перемовини. Схиляли його до роботи на них. Він сказав: “ні, я не буду з різних причин”, ледь не за станом здоров’я. Короче кажучи, що він їм там приплів, це насправді не має значення, тому що завдання було просто не співпрацювати і вижити.
– Ваш брат працював в органах влади, чи з якої причини до нього приїжджали?
– Він 13 років був заступником мера Голої Пристані. І коли змінилася в результаті виборів влада, він там займався вже іншими речами.
Вони приїхали до всіх, хто був більш-менш в керівництві або на виборних посадах працював. Декого забирали надовго. Так забирали колишнього мера, заступником якого працював брат. Людині за 70 років.
До нього приїжджали двічі, один раз забрали на декілька днів, потім ще раз приїжджали. Так вони схиляють до колаборації. Дехто не витримує.
В основному, звичайно, відмовляються.
Розумієш, 95% території Херсонщини – це сільська місцевість і це україномовні території. Коли я навчався, там були лише окремі села, куди переселяли росіян з так званого “неперспективного нечорнозем’я”.
І зараз мені болить дуже сильно. Там росіянам немає чого робити, хоч вони вішають всякі банери про Ушакова і всяку ахінею про заснування Херсона в 1774 чи 1778 році. То все до дупи.
Херсонщина – українська земля, хочеться, щоб її швидше звільнили.