Дозволю собі особисте звернення до кожного, хто вважає себе українцем.
Пишу це за кількасот метрів від ворожих позицій, під мінометним обстрілом і серед звуків артилерійської канонади та стрілецького бою, який не припиняється цілодобово.
Шановне панство!
Мені реально вже неприємно відкривати цей фейсбук. Не тому, що я прочитаю там про чергові звірства нелюдів. Жахлива розправа над полоненими нашими хлопцямиі чергове вбuвство українських дітей викликає лють
Але цей абсолютно нескінченний потік внутрішнього срачу між своїми задовбав вже остаточно! Ви розумієте, що це деморалізує солдат на фронті? Вони це все читають. І питають в тому числі мене, як це все сприймати.
Я навіть не буду повторювати, що було останнім «срачем дня» і «срачем тижня». Це абсолютно порожнякова ахінея, це просто смішно, якби не було так сумно.
Іде люта, страшна війна за існування нашої нації. І якщо ми будемо зараз думати про наступні вибори — нам кінець.
Кажу це як український націоналіст, який ніколи не змінював і не змінить своєї ідеології та не бігав з партії в партію під кожні вибори. Але я при всьому своєму внутрішньому радикалізмі та детальному практичному знанні, якого гівна варті 90% нашого «політикуму» — не дозволив собі після 24.02. жодного разу зайнятися виясненням хто більший патріот. Хоча маю на це моральне право.
Так от. Не знаєте, що робити — ідіть в армію. Не можете в армію — волонтерте, допомагайте військовим, скидайте донати. Зрозумійте, що кожне ваше слово в публічному просторі — це зброя.
Ваше слово чи дія наближають нашу перемогу чи віддаляють? Піднімають дух армії чи розкладають?
Це єдині критерії, які зараз важливі. Все інше — сміття.