Подаємо мовою оригіналу:
“Умовно винні”. Чому не можна пробачати гвалтівникам
Я впевнений, що ви вже чули історію про зґвалтування 14-річної дівчини на Закарпатті. Троє підлітків зґвалтували школярку, а сам процес зняли на телефон і поширили відео серед учнів школи, де вона навчалась. Прецедент трапився у серпні 2021 року. Про злочин рідні дівчинки дізналися не одразу, оскільки вона приховувала його через сором.
Трохи про деталі злочину: за словами школярки, вона товаришувала з хлопцями. Тож коли один з них покликав її до підвалу — вона пішла добровільно. А вже там, її вдарили, тримали, гвалтували та знімали на телефон, після чого розповсюдили відео. Тобто цілком можемо припустити, що злочин був спланований, а поведінка хлопців після злочину, м’яко кажучи, зухвала та самовпевнена.
Розголосу ця історія набула нещодавно, тому що гвалтівників, через неповнолітній вік, суд звільнив від відбування покарання, призначивши натомість іспитовий строк на два роки. І власне цитата з вироку: “орган пробації вважає, що виправлення неповнолітнього без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства”.
У цій ситуації мене цікавить наступне: чи був у постраждалої адвокат та наскільки неупередженими були слідчі, враховуючи, що все це відбувалося у невеликому містечку. Я не знаю нюансів справи й нікого не можу звинувачувати у непрофесійності. Але, як людина з психологічною освітою, мені дещо дивним видається, що підлітки, які планували та реалізували жорстокий злочин — “не становлять небезпеки”.
Чи дійсно в хороших родинах випадково зростають гвалтівники?
Зокрема, “безпечними” для суспільства хлопців вважають, бо батьки запевнили, що їхні діти чемні, а в родині все спокійно та благополучно. І тут варто звернути увагу на психологічний феномен — ефект знайомства. Він полягає у людській схильності симпатизувати тим, з ким ми знайомі. Що вже казати про батьків, яким зазвичай їхні діти видаються ідеальними. До того ж покарання дитини часто сприймається батьками як їхнє особисте покарання за погане виховання. Тому не дивно, що рідні захищають своїх дітей. Інше питання — наскільки їхні аргументи відповідають дійсності.
А тепер щодо зразковості родин злочинців — я не маю права і не можу робити висновки, оскільки не знайомий особисто з батьками, але сам факт того, що їхні діти спланували та цинічно пішли на злочин є досить показовим.
“Не руйнуйте хлопцям життя, вони засвоїли помилку”
Захисники хлопців у цій ситуації оперують саме таким аргументом, мовляв, вони все зрозуміли та не варто їм псувати життя, або якщо вони відбуватимуть покарання в колонії, то точно “вийдуть злочинцями”.У мене виникає інше питання: а зраз вони не злочинці? І наскільки ми готові жити в суспільстві, яке пробачає злочин та не може і не хоче захистити постраждалих?
Так, виправна колонія — не гарант виправлення поведінки злочинця, і рецидиви дійсно є. У 2020 році рівень рецидиву в Україні був понад 30%. А тепер уявимо, якщо держава буде поблажливою до всіх злочинців через їхній вік, хороші відгуки батьків та щире каяття, та буде просто всім надавати випробовувальний термін. “Рятувати життя злочинців” коштом життя інших людей — чи не завелика ціна? Безкарність розбещує, і про це варто пам’ятати. За злочином має бути йти неминуче покарання.
Соромно має бути злочинцю
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), приблизно 1 із 3 жінок зазнає сексуального домагання протягом свого життя. Лише 10% жінок звертаються до відповідних структур із заявою про зґвалтування, що фактично унеможливлює коректну статистику постраждалих.
Така ситуація є катастрофічною. Доки в суспільстві допустимі наративи “не все так однозначно, жертва теж винна” – ми не зможемо забезпечити безпеку собі та близьким. Доки державні органи дозволяють хлопцям, які вже достатньо дорослі та мають свідомість, уникати покарання за організований злочин — ми не зможемо довіряти їм.
Ця історія — прецедент та можливість кожному з нас зробити свій вклад у формування здорового та цивілізованого суспільства. Висвітлити цю справу, довести її до кінця — означає показати, що ми є високоосвіченими людьми, які цінують людське життя та гідність. Покарати винних — важливий крок, який допоможе відстояти право на безпеку кожного з нас. Бо соромно має бути злочинцю.
А державним представникам варто пам’ятати, що держава складається із суспільства, і першочергово, вони захищають його права та свободи. Тож якщо хтось вирішив нехтувати цим правилом — ми не будемо мовчати та можемо впливати на цей процес. Ми маємо таку силу.