Полковник розповів про захист Сумщини та Чернігівщини в березні цього року та про своїх підлеглих, які отримали високі нагороди, зокрема і звання Героїв України.
“Я завжди казав, що Героя України потрібно давати не комбригам та комбатам, а виключно солдатам, сержантам, тим людям, які безпосередньо ведуть бій”, – ці слова Дмитро Валерійович сказав у відповідь на привітання із отриманням ним найвищої державної нагороди. І треба зразу сказати, що він не кокетує, бо ці слова повторював і п’ять років тому. Його прямолінійність та вміння рубати правду добре відомі. При цьому він безкінечно жартує та тролить всіх, хто поруч. До війни ставиться як до роботи, яку обрав колись. І яку просто чесно робить. У складі 93-ої бригади Дмитро Кащенко зустрів напад росії у 2014 році. Будучи командиром танкового батальйону, захищав Донецький аеропорт, двічі був поранений у Пісках. На момент повномасштабного наступу він був вже командиром піхотної бригади, яка дислокувалася на Сумщині, майже на кордоні із країною-агресором. І саме його бійці зустріли ворога першими. Довелося і відступати, і палити ворожу броню, і перегруповуватися, і штурмувати окуповані села на Чернігівщині… Про все це він і розповів.
“ЯКЩО ТИ ПРОМАХНЕШСЯ, ТАНКІСТ ТОБІ ЦЬОГО НЕ ПРОБАЧИТЬ. ЦЕ Я ЯК ТАНКІСТ КАЖУ”
-Перші п’ять діб після 24 лютого я не їв і не пив, – говорить Дмитро Кащенко. – Тому що подібного не було за вісім років війни.
Командний пункт бригади залишався в місці розташування бригади – в Конотопі. А самі підрозділи були розкидані по Чернігівській та Сумській областях. Хто був у Сумах, хто в Глухові. 16-ий батальйон першим безпосередньо нарвався на колону ворога. Їх проїхали наскрізь. Людям довелося пішки іти до місця зосередження. Вони вже не могли виїхати на нашій техніці – їх би розбили.
Бій цього батальйону відбувся на перехресті московської траси з глухівською в 20 кілометрах від кордону. А пару російських БМП спалили зразу. Але ворог навіть не зупинявся, коли палили його машини. Вони маршем ішли вперед. Їм потрібно було якомога швидше дійти до Києва. Таке було завдання.
-Що ішло?
-БТРи і танки.
-Багато?
-Пара батальйоно-тактичних груп, а одна складається з 39 БТРів та 10 танків, плюс “Тигри”. І я хочу виважено сказати: коли зустрічаєш танк на БТРі, він тебе легко і швидко розбирає. А на момент наступу наш підрозділ не мав протитанкових засобів, отримали ми їх вже під Черніговом. І за всієї поваги до американських та англійських засобів, я все ж вважаю, що “Стугна” рулить. З нею навіть психологічно легше працювати. З NLAW потрібно піднятися в безпосередній близкості від ворожої броні. А танкіст, якщо ти перший раз промахнешся, другого шансу тобі не дасть і не пробачить. Це я як танкіст кажу.
-Де тримала оборону 58-а бригада?
-В Количівці рота, і в Красному. Вони воювали проти Іванівки. Біля Калити воювали півтори ротушки 16-го батальйону. Це і Мокрець, все, що знаходилося поблизу. Також ми знаходилися в Бобровиці. 15-ий батальйон ще утримував Ладинку, Друцьке, Золотинку. Півтори роти 16-го батальйону знаходилися в селах Виблі, Вікторівка, Буди, Грабівка, Бакланово Муравійка. Один час 16-ий батальйон ще був в Макошиному. Там він декілька разів разом з артилерією розбивав переправу через річку, який намагалися зробити москалі. Ще ми воювали біля Ніжина, Талалаєвки, Великої Дороги, Припутній, Дорогинки. Протитанкісти намагалися контролювати дорогу Нова Басань – Новий Биків. Так ми воювали. Від Чернігова до Бобровиці перекривали великі відстані.
“СОЛДАТ ОЧКУЄ ДО ТИХ ПІР, ПОКИ НЕ ПІДПАЛИВ ПЕРШИЙ ТАНК”
-Бійці бригади неодноразово відзначилися в боях за цей період…
-Так. Героя України посмертно отримав боєць, який загинув на мосту в Глухові, де рятував поранених людей з 16-го батальйону.
Став Героєм командир роти, який вів бій п’ять з половиною годин в Будах. Він проявив особистий героїзм, взявши автомат в руки і включившись у бій. Якби не він, солдати могли б кинути позиції. Але завдяки такому прикладу підрозділ протримався. Так само мужньо і героїчно діяв начальник штабу 16-го батальйону, коли потрібно було втримати зайняте село і зробити мінну загорожу. Він особисто взяв міни і пішов їх ставити.
Не завжди нам зразу виходило зробити заплановане.
Скоринець ми готувалися зайняти два дні. І намагалися це зробити. В перший раз після заходу в село заїхав супостат і поранив командира взводу і начальника розвідки. Наступного дня це повторилося. Заїхали “Тигри”. В результаті бою командиру роти відірвало ногу. Прийшлося звідти відійти.
А як потрібно заходити в населений пункт? Спершу подивитися навколо. Бачимо дерев’яні будинки. Якщо по такому молодий піхотинець ногою постукає, з нього лише цвяхи обсипляться. Калібр 7.62 він не витримає. Тому ставимо собі питання: де ми сховаємося? Бог його знає. Але що є в селах? Погреби! Першою справою потрібно обійти їх і з’ясувати, де хороші, надійні. Щоб в кіпіші солдат не переплутав, куди до нього бігти, відкрити ворота чи хвіртку, почепити щось на ворота. Тепер потрібно виставити спостерігачів, організувати місце несення служби, звідки ти будеш управляти боєм, де будуть радіостанція, карта. І відразу продумати альтернативний зв’язок.
Не вчора ж на нас росія напала. Ми знаємо, як вони діють. Скоріш за все вони будуть заїжджати по дорозі. Як ми знешкодимо їхні “Тигри”? Перед тим як вони будуть їхати, працюватиме артилерія, аби ми їх не знешкодили ще на під’їзді. Тобто коли буде працювати артилерія, ми не зможемо контролювати ситуацію. Мають уважно дивитися за всім спостерігачі. А ми, сидячи в укритті, розуміємо: перехрестя тут, церква тут, друге перехрестя… Спостерігач передає дані, куди хто рухається. Він у безпеці, бо ми його відвели з лінії вогню.
Як тільки спостерігачі передають, звідки чують звуки, накладають дані, отримують геометрію. І туди відразу летить пташка. Поки вона летить, артилеристи наводяться приблизно туди. І починаємо хоча б придушувати ворожий вогонь. В цей момент в село в’їжджають “Тигри”. Артилерія перестає працювати, бо свої ж. В цей момент наш гранатометник взяв гранатомет, кулеметник і вискочили на свої позиції. Перший “Тигр” пропускаємо, другий також, і третій, а четвертий лупашиш і відразу звідти виходиш. Бо тепер буде працювати кулеметник. Засада почала працювати.
В цей момент перший “Тигр” доїхав до мінного шлагбауму. Йому потрібно або розвернути і виїхати, або вийти. А тут лежить кулеметник або чувак з автоматиком, який вміє прицільно стріляти. Він зняв того і укотився – зробив свою роботу.
Таке завдання має чітко розписати командир роти взводному та сержантам. А сержанти вже чітко розподілити все між людей.
-А люди під час бою злякалися, когось поранило… Людський фактор спрацьовує ж.
-Люди не злякаються, коли буде працювати злагоджений механізм. Тому що у відділенні завжди є два –три бійці, хто тягне на собі бій. Але є і два-три реально очкующих пацана. Але вони не побіжать, не втічуть, поки інші працюють. Всі інші – золота серединка. Вони роблять те, що кажуть командири. Якщо відпрацьований механізм, якщо ніхто із тих, хто тягне бій, не загинув, все буде працювати. Вони мотивують всіх інших і тримають всіх.
Так будуються всі відділення. Якщо вивалюється хоча б одне відділення, складається як картковий будиночок весь підрозділ.
Солдат очкує до тих пір, поки не побачить, як запалав танк. Після цього все стає на свої місця.
Чому безкінечно відбувається Чорнобаївка? Тому що якийсь російський ще радянського зразка начальник сказав: “Отут УКП”. І не один не прийшов і не сказав йому, що тут краще цього не робити. Тому що всі очкують. Тому там і б’ють безкінечно москалів. І добре.
“Я Б ІЗОЛЮВАВ РОСІЮ РОКІВ НА 50 ВІД СУСПІЛЬСТВА ВЗАГАЛІ”
-Після 2014 року я дивився на російського солдата як на людину, яка віддає свій борг країні, робить свою роботу, – продовжує Дмитро. – Але після того, що відбулося зараз, ненависті стало стільки. Сильніше немає куди.
В Одесі загинули тримісячна дівчинка, її мама та бабуся… Я в принципі дуже сентиментальна людина. Коли вручали нагороди родинам загиблих, я ревів. Але я б особисто дзвонив мамі полоненого російського солдат, ставив би відео і хай би вона дивилася, як з нього по шматку відрізають м’язи… Бо після того, що вони зробили з нашими жінками, старими, дітьми, прощення і співчуття до росіян немає.
Я серйозно кажу. Я б ізолював росію років на 50 взагалі від суспільства. Від всього. Всім заборонити виїзд. Хай в Сочі відпочивають, навіщо в Туреччину їхати? Заборонити і ізолювати в усіх сферах. Хто казав із російських, до речі, письменників: “Розбудіть мене за 100 років і я скажу, що роблять в росії. Грабують та пиячать”. Гарантую. Те саме у них буде робитися і далі.
Повірте мені. Поки командир роти не дозволить, ніколи в житті солдат не полізе шахраювати, ґвалтувати, і все те, що робилося в Ягідному, Іванівці, Бучі, Ірпені. Я не можу сказати, що у нас українські солдати всі святі. І у нас бувають різні випадки. У мене в бригаді 5-6 випадків крадіжок було. Але поки інформація доходить до мене, командир роти вже розібрався. І якщо хтось щось вкрав, за це йому лице вже розбили. “Ти це положив сюди?” – “Ні”. – “То чому ти взяв?” – такі розмови вже будуть проведені.
Так само все працює і в російській армії. Саме командир роти може все припинити. Навіть на Донбасі, коли хлопці хотіли телевізор взяти собі на КСП, я забороняв. Бо сторічна війна ж також закінчилася. І у нас закінчиться. Повернеться додому людина. Ми її весь час переконували, що Україна, – європейська держава. Вдома знайде стіни цілі, будинок пулькою не зачепило, а шпалери пообдирали. Чи прийде – діра в стіні, але осьо він, холодильник, ось телевізор, цілий, не вкрадений. І людина буде вірити державі тоді.
Так що все в армії починається з командирів рот. І поки ці командири будуть закривати очі на те, що робить особовий склад, це все буде робитися. Безкарність породжує злочин.
В Ізраїлі є організація, яка знаходить злочинців через роки. Я прибічник того, аби знайти всіх, хто тут у нас вбивав, ґвалтував, мародерив. Знайшов би всіх. І кожного, включаючи всю його родину, – покарав. Тепер так.
-Українська армія в перші ж дні нападу розвінчала міф, що російська армія – друга армія світу.
-Вона не друга армія світу, а дуже довга армія світу. І діє вона по-радянськи. Радянський Союз завжди атакував улоб. Про німецьких кулеметників розповідали, що вони божеволіли, бо він косив радянських солдатів, стволи міняв, а вони продовжували на нього бігти. Коли ти за день півтори тисячі народу викосив, а вони не закінчуються, розумієш, що у тебе не те що руки в крові. Якби злити кров всіх вбитих, ти б в ній потонув зі своїм кулеметом. Тому і божеволіли. Зараз росіяни поводяться так само. Але вже і сучасні методи все ж застосовують. Під Ягідним вони розумно воювали. Піднімали “Орлан”, включалася артилерія, після чого виїжджала танкова пара. І так декілька разів, після чого виходили три БМП. Щільність вогню була неймовірно великою. Так було і в Будах. Ми насипали туди з усієї артилерії, яку тільки мали. Зупинили таким чином.
-Багато людей з початком наступу прийшли у війська. Як швидко з цивільної людини можна зробити ефективного піхотинця?
-У нас не так багато озброєння у піхотинця. Що у нього є? Пістолет Макарова, автомат Калашнікова, ручний кулемет Калашнікова, кулемет, снайперська гвинтівка Драгунова, гранатомет, протитанковий гранатомет. Щоб всім цим навчитися користуватися, вистачить місяця. Другий потрібен, аби закріпити отримані знання. Так, за цей час людина не стане професіоналом, але якщо його попросиш, він не принесе СПГ замість АГС. Вже не переплутає. Також піхотинцю потрібні знання з психології та філософії, аби можна було попереджати конфлікти в колективах.