Його бойовим позивним стало прізвисько, що прилипло до нього від самого початку військової служби за контрактом: «Малой» – бо він і справді був невеличким на зріст, та ще й відверто юним. Більшості з піхотинців-холодноярівців він у сини годився, і ставилися вони до нього саме по-батьківськи, радіючи тому, як хлопець на очах мужніє, як охоче опановує солдатські науки, як прагне у всьому бути першим. А згодом, вже у боях, 19-річний козак здобув славу і авторитет серед старших бойових товаришів як «майстер влучного пострілу» із грізної протитанкової зброї, здатний перетворити на металобрухт будь-яку рашистську броньовану «кракозябру»…
Для автора цих рядків, напевно, це один із найскладніших матеріалів із серії про Героїв України, бо підготувати його було справді важко – як «технічно», так і емоційно. Бо відчуваєш біль, коли дізнаєшся, що гинуть ось такі молоді воїни – майбутнє Українського війська і золотий генофонд нашої нації. Адже солдат, який обороняв свою рідну землю, НЕ ПОВИНЕН гинути так, як загинув Сашко «Малой» – а сталося це не в бою, не під ворожим бомбуванням, а внаслідок чергового воєнного злочину путінської бандоармії, який має бути ретельно розслідуваний, і його кати та вбивці повинні відповісти за скоєне…
Його звали Олександр Гарбуз, він народився 2 липня 2002 року у селищі міського типу Губиниха Новомосковського району Дніпропетровщини. У 2017 році закінчив 9 класів Губинихської загальноосвітньої школи №2, 2020-го – Перещепинський професійний ліцей за спеціальністю «Робітник фермерського господарства». За відгуками викладачів Сашко був справді охочий до роботи на землі, одним із найкращих у вивченні сільськогосподарських техніки та обладнання, і загалом – вихованим, скромним, чемним хлопцем…
Він щиро любив свою землю, але мирно її обробляти завадила ситуація у країні, що покликала Сашка до зброї. 20 листопада 2021 року він уклав контракт про проходження військової служби і став солдатом окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Пройшов курс підготовки у навчальному центрі, обійняв посаду оператора протитанкового ракетного комплексу протитанкового взводу механізованого батальйону.
Боєць з позивним «Липа», який у боях під Харковом особисто неодноразово «виводив на позицію» «Малого», свідчить про знищення на його очах вітчизняним ПТРК «Корсар» – чотирьох одиниць ворожої бронетехніки, а командир взводу із позивним «Ілля» говорить, що загальний особистий бойовий рахунок Сашка сягає десятка бойових машин противника.
У ніч на 16 березня 2022-го холодноярівці почали невеличку операцію, що мала на меті захват ворожої позиції, звідки по українських воїнах стріляв танк. Уночі розвідгрупа подолала 12 кілометрів і наблизилася до лісопосадки, яку треба було перевірити. Виконати це завдання зголосилися Сашко і старший за віком боєць із позивним «Хакер». Хлопці на очах побратимів пройшли 300-метрову відстань і зникли у хащах, після чого зв’язок із ними було втрачено. За пів години очікування позаду почалися «прильоти» ворожої артилерії, розвідгрупа отримала наказ відступати, проте «Липа» вирішив йти вперед – і за чітко видними на снігу слідами було виявлено сліди боротьби і шапку «Малого»…
Згодом окупанти виставили відео з полоненими «нациздами/біндеровцами», і змусили Сашка зателефонувати батькам…
24 березня українські війська визволили село Гусарівку, виявивши там залишки близько 60 одиниць російської військової техніки й сліди численних воєнних злочинів, зокрема, руйнувань, пограбувань та вбивств. Наступного дня, за інформацією місцевих жителів, на одній із вулиць села було виявлено тіло українського військовослужбовця, вбитого пострілами у голову, причому на тілі були сліди тортур… За татуюваннями командир взводу упізнав «Малого»…
Тіло загиблого воїна додому супроводжував його двоюрідний брат, який також служить у холодноярській бригаді…
– Я особисто захопив у полон чотирьох росіян – і жодного з них не убив, бо я розумію так, що, якщо вороги здаються, то вбивати їх не можна… Яка ж падлюка вирішила позбавити життя Сашка? Я не розумію цього – він же дитиною був, був абсолютно беззахисним, був «у повній вашій владі», навіщо ж ви його катували і потім – вбили?.. – розповідає «Липа».
Серед коментарів у соцмережах про цю подію мені впав в очі текст від земляка покійного Павла Демченка: «Саша виріс у нас на очах. Звістка про смерть такої дитини ніяк не вкладалася у наших головах, двадцять перше століття – живи та радій, але війна принесла таке горе. Саша дійсно своїм вчинком здійснив подвиг, прикриваючи своїх побратимів, переніс тяготи та муки, був застрелений. Він Герой України, який прославив нашу Губиниху, ми, жителі Губинихи, вдячні батькам за виховання сина, співчуваємо рідним та близьким, і також будемо молитися, щоб рідна земля нашому Саші була пухом. Царство небесне. Герої не вмирають!»
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Указом Президента України №237/2022 від 13 квітня 2022 року солдату Гарбузу Олександру Руслановичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).