Жінко,чого Ви плачете?
Ваш син-герой. Ви що – не бачите?
Ще цей хлопчина і он той.
– Героєм був мені завжди….
з тих пір коли почав ..іти…
з тих пір…коли сказав він мама…
я так раділа…так ридала….
Від щастя сльози проливала…
так ніби знала..ніби відчувала…
я так його тримала…
так оберігала…
та все ж пішов….
за іншу битись маму….
мені ж залишив вічну рану…
А я дзвонила,
кажу :”Сину, іди додому… бо там гинуть….”
А він:”Неправда, тут все мирно…”
Мені від того було дивно…
І я його чекала…так чекала….
він вернеться..я вірила..я знала….
І він приїхав не колись..а нині…
виходжу я… дивлюсь …моє дитя у домовині…
як справи синку?
ну кажи як справи?
чого мовчиш?.. не хочеш подивитися на маму?
відкрий же очі… вставай… ти хочеш так лежати?
втомився, певно…вирішив поспати….
Боже …я тебе укрию…
ти ж такий холодний…
живіт запав..напевно,ще й голодний…
ходи,я вже на стіл накрила….
Ходи, тебе чекає вся родина.”…
А люди кажуть, що здуріла… що мертву так трясу дитину…
Та, що ті люди…що вони там знають…
Мій син-герой…
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ