Людство остаточно увійшло в цифрову епоху. Ми не просто живемо онлайн 24/7, змінилися наші звички, джерела інформації, а наші моральні авторитети живуть у Фейсбук. Аудиторія зареєстрованих українців у Facebook перевищила 14 млн осіб.
Згідно з опитуваннями, українці в основному довіряють політичній інформації у Facebook. На відміну від інших соцмереж, саме Facebook став експертним майданчиком для українців. І 86% користувачів Facebook використовують цю соцмережу не тільки для спілкування чи перегляду свіжих мемів, а й як джерело суспільно-політичної інформації.
Політики активно використовують можливості соцмереж для формування впливу на політичні вподобання українців. Соцмережи дозволяють переконувати, а часто – і відверто маніпулювати мільйонами українців. Окрім рекламних інструментів, офіційних сторінок публічних політиків, активно використовується і так званий influence-маркетинг, або маркетинг впливу. Сотні реальних блогерів і сотні тисяч, якщо не мільйони штучних акаунтів (ботів) невпинно обробляють користувачів мереж, щоб переконати їх вірити саме цьому політику, вважати саме таку думку правильною.
Найчастіше такі “блогери за викликом” працюють за гроші – за оплату окремих постів, написаних за “темником” замовників. Але іноді йдеться про політичні інтереси, коли свідомо підтримується окрема тема чи окремий політик, звісно, за тими ж “темниками”.
Найпростіше це помітити, коли так звані ЛОМи (лідери громадської думки) синхронно починають писати практично однакові пости на певну тему, під якими збирається нехарактерна кількість “лайків” і поширень. Та після низки скандалів, як це було, наприклад, з кампанією з відбілення непристойно великих зарплат голови “Нафтогаза” Коболева, тактика influence-маркетологів змінилася. Тепер кільком групам блогерів паралельно видаються різні “темники” (зазвичай не більше 2-3-х), та тема по-суті залишається однією. Але яскравою ознакою залишається неприродна кількість “лайків” для вузькоспеціалізованих тем, які просто нецікаві для широкої аудиторії.
Прослідкувати, як працює цей механізм, можна на прикладі відпрацювання однієї теми, коли в один день пов’язані між собою групи блогерів відпрацьовують одну тему. Так, як це відбувалось, наприклад 28 серпня. Нагадаємо, тоді Конституційний суд визнав незаконним призначення Артема Ситника директором НАБУ. Артем Ситник і без того перебував у непростому становищі: ще у грудні суд визнав його винним у вчинені корупційних дій і вніс до офіційного реєстру корупціонерів НАЗК. Після цього 216 депутатів Верховної Ради зібрали підписи під проєктом постанови за звільнення Ситника.
Враховуючи мізерну ефективність роботи цього органу, шанси залишитись на цій посаді у Ситника були невисокі, але він мав кілька козирів: підтримку американського посольства і активність певних груп блогерів на Фейсбук з метою переконати президента, що його звільнення матиме негативні електоральні наслідки. Забігаючи наперед, це відверта неправда – за даними опитувань повністю підтримують діяльність Ситника на посаді директора НАБУ лише 1,1% українців. Інша справа Фейсбук, де десятки блогерів купаються у лайках під малоцікавими широкій аудиторії постами про “тиск” на Ситника.
Проаналізуймо низку постів, які з’явились синхронно того дня. Їх об’єднує 2 теми: рішення щодо неконституційності призначення Ситника – помста Ахметова за справу “Роттердам+” (провалену НАБУ – експертизи не встановили жодних збитків) та “рука Москви”. Самі ці дві тези з “темника” блогери активно відпрацьовували в своїх постах, а ботоферми ці пости лайкали і поширювали цього дня”.
Теза “Ахметов мстить за “Роттердам+” поширювалась першою групою блогерів:
Гео Лерос
Гліб Каневський
Євген Шевченко
Теза “Рука Москви” – другою групою
Віталій Шабунін
Андрій Смолій
Центр протидії корупції
Алекс Нойнець
Олександр Лємєнов
Також паралельно, хоч і менш інтенсивно, блогерами відпрацьовувались теми “Рішення Конституційного суду нічого не значить для Ситника, він залишається директором НАБУ” та “Судді Конституційного суду продались”. Ці пости можна було б вважати постами людей “не в темі”, якби автори не були пов’язаними з авторами попередніх постів, як-от Максим Діжечко, функціонер партії “Демократична сокира”:
Хто “топить” за Ситника
Вище ми говорили про те, що блогери працюють в інформаційних кампаніях політиків за гроші або з політичних інтересів”. В ситуації з кампанією “Порятунок Ситника” йдеться саме про спільні політичні інтереси. Ми можемо чітко сегментувати кілька груп блогерів, які працювали по “темнику”. Вони ж співпрацюють з Ситником і по інших темах. По 2-х тезах конкретної теми про рішення Конституційного суду синхронно писали групи “Центру протидії корупції”, функціонери партії “Демократична сокира” та інші. Загалом з Ситником інформаційно співпрацюють по конкретних тезах з “темників” ЦПК та “Демократична сокира”, загальну тему підтримують депутати від “Голосу”, а також залучається ряд інших блогерів. Які інтереси цих груп?
“Антикорупціонери” – активісти
Ніхто не приховує, що “Центр протидії корупції” та його функціонери є рупорами інтересів Ситника, а директор “ЦПК” Шабунін в інтерв’ю називає директора НАБУ “надійним партнером”. Тому не дивно, що і акаунт “Центру протидії корупції”, і сам Шабунін, і співзасновники ЦПК Дар’я Каленюк і Дмитро Шерембей підтримують тези від Ситника. Ситник “зливає” ЦПК матеріали справ, на яких і піариться ЦПК для отримання грантів від міжнародних проектів і донорів.
Народні депутати
“Голос”, а саме нардепи Юрчишин, виходець з дружньої до ЦПК “Transparency International ” та Устінова, виходець безпосередньо з ЦПК, працюють у зв’язці з Шабуніним.
Гео Лерос – окрема історія. Подейкують, що він включився в кампанію у рамках “мочилова” Зеленського Богданом. Про зв’язки ж Андрія Богдана і Артема Ситника не говорить тільки лінивий. Достатньо згадати таємну зустріч Ситника з Шабуніним і Андрієм Богданом, тоді ще адвокатом Ігоря Коломойського, напередодні президентських виборів, факт якої пізніше був змушений підтвердити Шабунін.
Партія “Демократична сокира”
Більшість блогерів, які “топлять” за Ситника – члени “Демсокири”. Політолог Володимир Фесенко вважає: “Демсокіра” – це повністю політтехнологічний проект, інструмент для створення провокацій і медійної присутності “Європейської солідарності”, їх аватарка для місцевих виборів”.
До НАБУ у сателіта “Європейської солідарності” є свій інтерес: вже кілька років поспіль вони контролюють Рада громадського контролю Національного антикорупційного бюро (РГК НАБУ). Так у 2019 році 14 з 15 місць взяли кандидати, яких публічно закликала підтримати політична партія “Демократична сокира”. Тоді “антикорупційні” конкуренти “сокирян” звинуватили їх в узурпації РГК.
Деякі з цих прізвищ ви могли бачити в наведених вище прикладах постів за “темниками”.
Цього року “сокирян” зайшло в Раду менше, але вони і досі її контролюють. Положення про РГК передбачає, що кожна організація може висувати не більше трьох представників, щоб ніхто не мав монополії. Щоб обійти заборону, представники партії зареєстрували 11 травня три організації – “Астартес”, “Сорорітас”, “Ксенос”. Таким чином у травні 2020 партія завела в громраду 10 своїх активістів з 15 можливих.
Для чого це потрібно партії? Рада громадського контролю НАБУ – це засіб політичного впливу. Рада затверджує висновки щодо звітів НАБУ, делегує двох представників до складу Дисциплінарної комісії та трьох – до складу конкурсних комісій. Представники антикорупційних організацій, які цього разу не потрапили в РГК, заявляли, що новообрані кандидати можуть використовувати Раду в політичних цілях.
Загалом частина списку блогерів і акаунтів ( список буде доповнюватись), які залучаються для поширення тез в інтересах Ситника, виглядає так:
Гліб Канєвський
Євген Шевченко
Гео Лерос
Ярослав Юрчишин
Андрій Смолій
Віталій Шабунін
Центр Протидії Корупції
Алекс Нойнец
Олександр Лємєнов
Максим Діжечко
Сергій Наумович
Дмитро Шерембей
Тетяна Локацька
Марк Савчук
Олег Новіков
Андрій Савін
Антон Швець
Чи допоможуть блогери і армія ботів втриматись Ситнику в кріслі директора НАБУ? Час покаже. Але інформаційної гігієни варто дотримуватись хоча б для того, щоб на нашу думку впливали об’єктивні факти, а не технології influence-маркетингу. І варто знати, як нами намагаються маніпулювати в соцмережах в інтересах окремих політичних персон.