Відсьогодні я більше не працюю на “1+1”!
Крок в нікуди.
Це – моє друге розлучення з каналом. Вперше – 2004-го – звільнилась сама, за кілька днів до Помаранчевої революції – через цензуру, “темники” Медведчука.
Зараз офіційне формулювання – “за угодою сторін”.
Канал вимагав більше, ніж я могла йому дати. І ми з ним вже кілька разів підходили до цієї межі. Крім того, останні роки мене мучили питання: що доброго я роблю в цьому світі, чи виконую своє призначення.
Відповідь була психосоматичною. Я перестала світитися, скотилася у тривале безсоння – і це вже фізично вбивало мене, вимагаючи змін. Більша частина мого професійного життя пов’язана з “ТСН”. 2001-го – у свої 22 – почала працювала там журналісткою і три роки пояснювала собі та іншим економіку.
Дякую за той шанс Олександру Трухманову (хай почує мене на Небі) і Володимиру Оселедчику.
Також щиро дякую Олександру Ткаченку за 2008-ий: коли зі зміною власників каналу – на основі загального конкурсу – затвердив як ведучу нічних випусків і був керівником, якого я поважала (успіху тобі в усіх добрих справах!).
Дякую кожній гідній людині в “ТСН”. Вас багато – з талантом, помноженим на чудові людські якості. Щастя вам, друзі! І подумки обіймаю тих, чиї мудрі слова та обійми були і є такою відчутною підтримкою останнім часом.
Як перфекціоністка, схиблена на підготовці текстів і анонсів, на розумінні того, про що розповідаю – ні разу в житті не вийшла в ефір, як диктор, якому вклали в руки аркуші. І завжди шукала ідеї та слова, щоб внести в свої ефіри і сюжети світло та гумор.
Вірила, що ці плюси затьмарюють мінус, яким у нашій сфері вважають непублічність, нелюбов до світських заходів та інтерв’ю. Начебто – глядачі мене ідентифікували не як Юлію Бориско, а як “руденьку з ТСН”. Що ж, мені це подобалось))Тепер без “ТСН”. Просто Руденька.
Хоча почуваюся, наче все [руде] пір’я з мене спало, і ще не знаю, чи я – фенікс))Що можу запропонувати світові? Свою творчість, оптимістичний світогляд і весь позитивний бік перфекціонізму! Ще навіть не уявляю ні де, ні як.
Але вірю: все невипадково. P.S. У фільмах типовий звал з офісу – це коли головні герої пакують власне добро у великий ящик, штовхають ним двері і – стрімко переходять у наступний епізод. На фото – я зі своєю єдиною особистою річчю за роки і роки в ньюзрумі)).