У нас в під’їзді жила неблагополучна сім’я. Періодично випивали, влаштовували гулянки і псували нерви сусідам. У них дочка Аліса. Дівчинка дуже специфічна. Про таких кажуть – пацанка.
Аліса була гірше своїх батьків, якщо ті в квартирі погуділи, і їх поза квартирою не чути і не видно, навіть було дивно як випивку купують і на що живуть, якщо носа з квартири не показують. Дочка ж ще та “ляля”.
Після 9-го класу зі школи її виперли, вчитися далі не пішла, на роботу не беруть, а може бути і не шукала. Те під’їзд розмалює, то насіння накидає. Якщо вночі дзвінок в домофон, то природно знову бавиться Аліса.
Боротися з нею намагалися, ніби і всі знають хто це робить, а за руку зловити не можуть. На обліку в дитячій кімнаті поліції вона стояла. Прийде періодично дільничий до батьків, починає їм мiзки полоскати і висловлювати за неї.
Всі візити дільничного закінчувалися тим, що мати бuла її, а потім Аліса вся в синцях з новою силою капості робила. Могла замкову щілину заліпити жуйкою, двері забруднити. Тому скаржитися дільничому виходило собі дорожче. У дівчинки немов рентгeнівське зір був – на раз-два дізнавалась, хто про неї говорив. Хоча дільничний запевняв, що мовчав від кого сигнал йшов.
Одного разу Аліса йшла додому і її зупинили місцеві матусі, стали вичитувати за поведінку.
-Ти в своєму розумі? Доросла дівчинка. Такі речі твориш. Подивися на батьків – ти так само жити хочеш?
-А на що мені дивитися? Я іншого життя і не бачила. Може нарешті ваша опіка обіцяна зверне на мене увагу і забере. Отримаю потім квартиру від держави і буду жити, як людина.
Дівчинка мабуть хотіла більше привернути до себе увагу, але не знала як.
А потім сталася подія, яка змінили ставлення до неї у всіх. Їх житловий масив знаходився біля річки, дорога до школи проходила повз неї. Обідній час, народу багато. На річці два школяра бігають по льоду, зовсім дрібні – на вигляд перший-другий клас. І тут лід провалюється. Один хлопчисько йде в воду і починає борсатися, другий вибігає на берег.
На березі натовп народу: жінки, чоловіки. Всі щось кричать, дзвонять в швидку, в службу порятунку, але ніхто не йде на допомогу – всі боятися самі потoнути.
Хлопчисько руками за лід хапається, кричить: «Я не можу більше! Не можу! У мене сил немає! ». І тут Аліса підбігає, скидає речі і в одній футболці і штанях повзе до дитини. До нього добралася – витягнути не може. Спустилася до нього в воду, куртку і рюкзак стягнула з нього, щоб легше було. Намагається виштовхнути – не виходить. На березі з десяток мужиків, жоден не пішов на допомогу. Вона сама худенька, маленька – які там сили. Але вийшло. Хлопця виштовхнула, сама намагалася вибратися і не змогла. Пішла під воду, ноги судoмою звело.
Хлопчика врятували, а її ні. Коли матері сказали, вона просто знепритoмніла. На пoхорон прийшли сотні людей, батьки хлопчика оплатили пoхорон і всі турботи взяли на себе.
Мати Аліси після цього дуже сильно змінилася, кинула пити, але пізно вже було. Прожила вона там ще два роки-потім переїхала.