Допис політолога Володимира Горбача мовою оригіналу:
Судово-політична епопея продовжиться. Суддя Вовк (ТМ) розтягує “задоволення” – переносом розгляду справи проти Порошенка на 8 липня. Державне бюро репресій просить продовжити терміни справи після 10 липня.
Тобто усе розвивається на наших очах як судово-політичний серіал. Адже самих справ ще не менше 20-ти! Нічого дивного, коли країною керують сценаристи шоу-бізнесу.
Але є один ньоанс. Є сцена, а є публіка. Є діалоги прокурорів з адвокатами, а є маси які виходять на вулиці зі своїми власними причинами і аргументами.
З минулорічним формуванням так званої монобільшості в парламенті стало зрозуміло, що майбутня українська політика буде формуватися не у стінах Верховної ради, а на вулицях Києва. Тієї частини політики яка поза сценаріями квартальних сценаристів. І яка справді може змінювати і владу, і політику, і навіть суспільний порядок попри позірну і формальну однопартійну парламентську більшість.
Так от. Нішу парламентської опозиції Порошенко вже охопив. Вакарчук – дезертирував, Тимошенко – мімікрувала, а Медведчуки/Льовочкіни – узагалі поза українськими інтересами.
А тепер, з подачі Банкової, Поршенко опановує і нішу вуличної опозиції, потенційно нового майдану. Сьогодні з його вуст чи не вперше прозвучав заклик до об’єднання усіх партіотичних сил: “Нині – час збирати каміння. Час бути разом. Час, коли опозиція має об’єднатись. Час, коли ми з вами маємо захистити Україну. Коли ми разом – ми переможемо.”
Спочатку до Порошенка повернувся Юрій Луценко, віднедавна – Олександр Турчинов. Сьогодні слова підтримки надав Яценюк. Пішов процес, призупинити який може хіба що виборча кампанія. А може навіть і пришвидшити – через формування широкої патріотичної коаліції зразка “Нашої України” 2002-2005 років. Тільки вже не під одного лідера.
Чому Порошенко матиме шанс на повернення у владу? Бо таке у нього політичне позиціонування. Він не лише сам зайняв національну патріотичну нішу – його туди трамбує і нинішня влада і кремлівська агентура.
Більшість справ, порушених проти нього з ініціативи й у редакції адвокатської групи Януковича, випливають з позиції російських інтересів. Об’єктивно потерпілою стороною у справах проти нього є саме Кремль і російська політика упокорення України (призначення 1-го заступника служби зовнішньої розвідки, наказ про наступ в АТО, рішення про передислокацію кораблів до Азовського моря та й Мінські домовленості за великим рахунком теж).
Отже, об’єднання нової опозиції довкола “Європейської солідарності” цілком логічне і природнє. Питання тільки у політичній мудрості й мистецтві домовлятися самого суб’єкта, довкола якого відбуватиметься патріотична кристалізація та його потенційних партнерів.
Найкращим варіантом з точки зору національних інтерсів був би перехід президента Зеленського на українську патріотичну платформу й продуктивна співпраця яку йому пропонував Порошенко, і яку, зі слів Зеленського, він відкинув. Після місцевих виборів президент може по новому глянути на цю перспективу. Якщо, звичайно, на той момент (жовтень 2020 року) він ще буде сам вирішувати куди йому дивитися.