Дипломат Володимир Огризко про п’яту колону: Боротьба із п’ятою колоною має продовжуватися. Інакше житимемо в стані постійної провокації.
Подвійне громадянство може створити в Україні категорію людей, які не виконуватимуть законів, не платитимуть податків, не вивчатимуть державної мови, — переконаний дипломат Володимир Огризко, член Стратегічної ради РОК.
Про законопроект про громадянство:
З урахування російської агресії та спроб РФ зруйнувати українську державність ідеї про подвійне громадянство неприйнятні й безглузді. Адепти президентського законопроєкту говорять, що подвійного громадянства з Росією не буде. Мовляв, ідеться тільки про європейські країни. Та, якщо його ухвалять, почнуть говорити про дискримінацію. Чому це українські угорці чи українські поляки мають право отримати паспорт іншої країни, а українські росіяни його позбавлені? Цю ініціативу треба тихо поховати в нетрях парламенту. Забути, доки не убезпечимо себе від ризиків.
Навіть якщо фактор війни з Росією зникне, подвійне громадянство буде суперечливою ідеєю. Наприклад, людина має паспорт України та іншої держави. Її викликають у військкомат для проходження служби. Може відмовитися, посилаючись на те, що є громадянином іншої країни. Так ризикуємо створити в Україні категорію людей, які не виконуватимуть наших законів. Можуть не платити податків, не вивчати державної мови.
Якщо наш співвітчизник отримав із власної волі російський паспорт, має бути позбавлений українського. Нам не потрібні такі громадяни. Це офіційно оформлена п’ята колона.
Для Путіна Україна – помилка історії, яку він хоче виправити. Розвал України зсередини – один із засобів Кремля. Нашим громадянам роздають російські паспорти, щоб вони перестали бути українцями. Це продовження лінії на послаблення й знищення України. Не вдалося військовим шляхом – обрали гібридний.
Тактика Російської Федерації
Мета – одна, а способи реалізації різні. Ідея Новоросії накрилася, як кажуть, мідним тазом. Кремль тепер намагається впарити Україні окупований Донбас на своїх умовах, щоб ця ракова пухлина не давала нам рухатись у бік ЄС і НАТО.
Ще один інструмент – ідеологічна диверсія, активізація п’ятої колони, паспортна агресія. Щоразу, коли цілі на знищення України не досягнуто, на порядок денний витягують новий інструмент. Путін і його режим – вороги української державності. Їхня мета – знищити нас як націю. На цьому тлі розмови про подвійне громадянство видаються ще дивнішими. Це недосвідченість влади або свідоме підігравання ворогу.
Некомпетентність влади
Зеленський продовжує сподіватися, що йому якимось дивом вдасться переконати Путіна. Це дитяча наївність. Не розуміє ні історії україно-російських відносин, ні сьогодення, ні установок РФ. Це може дорого коштувати Україні. Замість умиротворення агресора маємо мобілізовувати західних партнерів, збільшувати тиск на Москву.
Можемо використати, наприклад, останні тенденції на світовому енергетичному ринку. Ціни на нафту дуже впали. Зовсім не райдужним видається проєкт «Північний потік-2» (газопровід із Росії до Європи в обхід України. – Країна). Те ж саме і з «Південним потоком» (газопровід із Росії до південної Європи в обхід України. – Країна). Думати треба, зокрема, як це використати в наших інтересах, а не вкотре скликати неефективні засідання в
Мінську чи Нормандії.
Консультативна рада легалізує терористів і виводить Росію за дужки конфлікту. Наша влада не розуміє природи тих, із ким має намір вести діалог. Переговорна група в Мінську влаштована Росією лише для того, щоб повторити на Донбасі придністровський сценарій. Там 30 років працюють різноманітні комісії – будують мости, ремонтують дороги. Але принципового вирішення наслідків російської агресії в Молдові немає.
З нашого боку це видається грою у піддавки або проявом безсилості, некомпетентності та браку стратегічного мислення.
Дипломатичний фронт
Ми не є активним гравцем, не пропонуємо ідей. Відповідаємо на те, що нам нав’язують із Москви, Берліна, Парижа, Вашингтона. Треба думати, як стати ініціативними. Разом із західними партнерами нарешті розробити дієву стратегію спільних дій щодо країни-агресора. Шість років безрезультатно ходимо по колу. Який сенс продовжувати?
По Криму за останній рік не було жодних новин. Це не можна назвати активною зовнішньополітичною стратегією щодо повернення півострова. Наша влада не знає, як підступити до цього питання.
У Москві зрозуміли, що теперішнє українське керівництво недосвідчене й можна знову спробувати зіпсувати відносини Києва та Вашингтона. Через свою п’яту колону, що буйним цвітом представлена навіть у парламенті, ініціювала чергову провокацію. Сумно, що Зеленський на це ведеться. Ставить під загрозу і свою владу, й Україну. Ризикуємо остаточно зіпсувати відносини зі Штатами.
Варто виявляти п’яту колону, що намагається зруйнувати відносини України й Америки на замовлення Росії. Нарешті треба почати реальну боротьбу проти неї. Бо житимемо у стані постійної провокації.
Україна має офіційно заявити, що не має жодного бажання впливати на американську внутрішню політику. Ми не маємо прагнути прихильності якоїсь конкретної особи, нехай навіть це буде президент США. Для нас головне – двопартійна підтримка України з боку Республіканської та Демократичної партій, Палати представників і Сенату. Політична система в Америці побудована так, що навіть потужний президент обмежений парламентом. Тому не можемо обирати сторону однієї партії.
Окуповані території
Потрібні три речі. Перша – наша ініціатива, розробка стратегій. Друга – під ці плани залучити підтримку міжнародних партнерів. Третя – стимулювати все, що може привести до політичних змін у Росії. Залишки демократичного суспільства у РФ повинні долучитися до розхитування путінського режиму. Якщо ці три фактори зійдуться в часі, матимемо шанс на успіх. Хоч і двох перших може бути достатньо.
Розмов про місцеві вибори на окупованих територіях не може бути. Щоб повернути туди Україну в усіх проявах – правовому, безпековому, військовому, гуманітарному, громадянському – мають минути роки. Після перемоги над нацизмом пройшло п’ять років до того, як у Німеччині провели перші вибори. За цією логікою реінтеграція має тривати стільки ж, скільки територія перебувала під окупацією. Варто утворювати спеціалізовані органи на тих територіях. Поступово рік за роком вони зможуть зробити Донбас знову українським.
Майбутнє Росії
Обвал цін на природні ресурси, що є одним із головних джерел російського бюджету, може негативно вплинути на економіку РФ. Та й без цього вже кілька років поспіль у глибокій стагнації. Зараз додадуться ще й наслідки пандемії.
Соціальна криза в Росії з кожним роком поглиблюється. Прірва між народом і владною верхівкою збільшується. Національна проблема теж загострюється. Доходить до того, що деякі представники народів, чиї мови зникають через політику центру, проводять акти самоспалення. Все це накопичується й може вибухнути. Я вже не кажу про фактичну міжнародну ізоляцію – Росія впевнено перетворюється на країну-парію (із санскриту «пропащий, занепалий», означає – одіозна особистість, покидьок. – Країна).
Знову ж таки – маємо це максимально використати. Інтерес України в тому, щоб сприяти якнайшвидшому зникненню путінського режиму. Він має стати історією. Виграють від цього перш за все народи Росії. Проте на Заході, на жаль, не підтримують цієї ідеї. Європа й США не хочуть кардинальних змін на політичному ландшафті РФ. Бояться неконтрольованого розпаду останньої імперії. Цим пояснюється двоїстість західної політики. З одного боку, засуджують Росію за злочини. З другого – намагаються навчити її демократії. Але це мавпяча робота. Росія в її теперішньому вигляді має стійкий імунітет до будь-якої демократії.
Зважаючи на глибинні внутрішні розлами, Росія не має перспективи як цілісна країна. Вона розвалиться. Важливе питання, чи будемо Захід і ми готові до цього. Вже зараз варто виробляти спільні сценарії дій на цей випадок. Щоб мінімізувати або навіть уникнути негативних наслідків такого розпаду. Це все одно станеться. Питання лише – як швидко.