Всі п’ять років ув’язнання у Росії я дивився прес-конференції Путіна. Це був добре срежисований театр пафосу та брехні, де єдиним цікавим персонажем був Цимбалюк, який з року на рік запитував у головного актора, коли звільнять українських полонених.
Сьогодні я мав нагоду побачити так би мовити місцеву постановку. Звісно, що вона дуже відрізнялась від московського шматка лакованого лайна, була більш демократичною та з претензією на щирість. Саме так, не справжньою щіростью, а лише претензією на неї сьогодні Володимир Зеленський зустрів журналістів. Багато незручних представників ЗМІ не були акредитовані, але більшість незручних питань була все ж таки задана.
Я не буду зараз цитувати усі ці відповіді, хтось бачив трансляцію, хтось вже дізнався основне з новин, але мене вони не задовольнили. Це усе походило на якесь петляння, яке потім переходило в суперечки з журналістами, і, нажаль, рівень цього спілкування знижував сам президент. За підсумком: ні суті, ні поваги, ні визнання помилок. Зате ми побачили, як насправді працює керівництво нашої країни: пресс-секретар вказує що робити гаранту, а той у складній ситуації просить Єрмака кому-небудь зателефонувати. Уявляю, що у них там відбувається, коли нема камер та свідків. Можна і надалі зі всього цього стебатися, але нам пропонують цей перфоманс на наступні 4 та, як сьогодні несподівано з’ясувалося, ще +5 бонусних років.