У день Стрітення Господнього, 15 лютого, згадується принесення Пресвятою Богородицею і праведним Йосифом Обручником до Єрусалимського храму 40-денного Ісуса Христа. Зустрічаючи Сина Божого, старенький священик Симеон виголошує слова, які записав євангелист Лука і які співаються на кожній вечірній службі:
«Нинi вiдпускаєш у спокої раба Твого, Владико, як i сказав Ти, бо побачили очi мої спасiння Твоє, що приготував Ти всiм людям, свiтло на просвiту народiв i славу людей Твоїх, Ізраїля» (Лк. 2:29-32).
«Світло на просвіту народів». Ці слова вказують на місію Ісуса Христа – осяяти людству шлях до спасіння. Символом Христового Світла правди Церква обрала запалену свічку.
Звичай освячувати свічки на свято Стрітення Господнього відомий з ХІІ ст. У Польщі 2 лютого, в день Стрітення, відзначалося свято Матері Божої Громничої. То й свічки, освячувані цього дня, стали називатися «громницями».
Вважалося, що вони захищають від блискавок, буревіїв, смерчів. Тому запалену Стрітенську свічку ставили на вікно, коли заходила гроза. Її також вкладали в руки того, хто відійшов, запалювали під час заупокійних відправ.
У східні Требники обряд освячення свічок входить уже в XVII-XVIII ст. Традиція пов’язувати це з «Требником» свт. Петра Могили (1646), загалом, безпідставна, хоча відкритість київського митрополита до використання західних богослужбових чинів у православній практиці сприяла засвоєнню цього звичаю.
Свічки освячуються за літургією, після заамвонної молитви. Бажано тримати їх при цьому запаленими: адже в молитві на освячення свічок ідеться про благословення «світла, огнем видимим запаленого».
Можна запалити свічки також раніше, на час читання Євангелія, а ще протягом євхаристійного канону (від «Символа віри» до задостойника «Богородице Діво, уповання християн»). Варто запалити її по поверненні з церкви додому, читаючи при цьому відповідну молитву – або тропар свята Стрітення, або молитву «Нині відпускаєш».
Стрітенська свічка є знаряддям молитви, а не магічним предметом. Вона символізує палання людського серця любов’ю до Бога і молитовного піднесення до Неба. Сама з себе вона, безумовно, не справляє якоїсь чудотворної дії, але стає допомогою в зверненні до Бога, підтримуючи молитовний запал у хвилини скрути, сприяючи зосередженню думок і почуттів.
Стрітенську свічку запалюють під час молитви, особливо в надто важких ситуаціях:
- якщо людина відходить;
- якщо починається пожежа;
- якщо лютує буря, негода або інший природний катаклізм;
- якщо людину спіткає задуха або інша важка хвороба;
- якщо виникають ускладнення під час народження дитини;
- якщо вирішується важлива життєва проблема: виборі супутника життя, вибір професії,
- придбання будинку чи машини;
- якщо нас переслідують і лиха й скорботи, чи ми відчуваємо втручання темних сил у своє життя.
Світло Стрітенської свічки нагадує нам про всепереможне Світло Христової присутності в житті, про Божу любов до нас і потребу запалити цією любов’ю власне серце.
Жодним чином не можна сприймати свічку, освячену в церкві, за якусь чудотворну річ, начебто здатну впливати на зовнішні обставини самостійно. Нас рятує від лих і небезпек Бог, а свічка лише допомагає знайти силу в проханні до Нього.
Архиєпископ Ігор (Ісіченко), за матеріалами християнського КИРІОС