Летіли додому – земляки просили: ну розкажіть нам щось добре, так втомились від поганих новин…
Поділюсь з вами тим, що надихнуло і мене саму, і, як бачу, чимало людей в Інстаграмі – я теж тепер там є))
…мала тут окремий кайф.Коли дзвониш на ресепшн турецького готелю, і на твою українську тобі відповідають… українською! Цим і в рідній країні не скрізь побалують)) Щось у світі таки міняється)
А що світ цей справді тісний – ось вам доказ. Красуня поряд зі мною – guest relation Яна Олійник. Вчилась колись – у тій же бердичівській школі, що і моя колега Наталка Мосейчук. Вчиться нині – у тому ж Торгово-економічному університеті, що і мій племінник.
Тато в АТО – по-новому в ООС – захищає Україну. І дитиною вони з мамою можуть пишатися: бо свій дипломатичний фронт вона також тримає добре)) Кілька мов, тонке знання характерів, швидкість реакції, чіткість, доброзичливість… На українок в guest relation тутешні менеджери мають просто молитися! Бо фору вони дають і самим туркам, і казахам, і росіянам, яких у персоналі тут теж вистачає. Так віртуозно і з усмішкою гасити будь-які конфлікти, як вміють наші – то окремий талант. І сталеві нерви) На собі перевіряти не довелось – тьфу-тьфу – але я бачила..
Дякую, Яночко, Вам і Вашим колегам! Що знову захотілось написати
#пишаюсьукраїнцями
