Зазвичай на цьому місці, біля автобусної зупинки, стоять таксисти. Я зупинився там, щоб не виблискувати аварійкою на дорозі, тому що цей дзвінок був дійсно важливий.
Говорив буквально хвилину, за цей час сухенький дідок, в піджаку і з краваткою, піднявся з лавки, і важко переставляючи ноги підійшов до мого віконця. Він легенько постукав у вікно, навіть не постукав, а як то так скромно пошкрябався. Я опустив вікно, дід тихо запитав: «Синку, ти не таксі?» Я попрощався зі співрозмовником в телефоні, і відповів: «Ні, батьку, не таксі, тобі куди потрібно?»
– Та мені на ЦУП (приватний сектор), не далеко кілометрів зо три.
– Сідай, батько, зараз заберу тебе.
Він сів на переднє сидіння. Ми поїхали. Він важко дихав, просто тому що був дуже старий, він говорив мені, що кожен день їздить до поліклініки на маршрутці, віддаючи за це по 15 грн. Кожен день – 15 грн. А ось сьогодні в поліклініці затримали, і він запізнився на свою маршрутку, чекати наступну довго, а пішки дійти він не зможе. Я сидів і слухав його, купа думок в голові крутилася, і я не знав, що сказати цьому сухенький дідка з Орденом Вітчизняної Війни і орденськими планками на лацкані старенького, але чистого і акуратного піджака.
Я тільки питав дорогу, більше нічого не говорив, ні банального «Спасибі за перемогу!» Ні – «Прости, батько, все просрали», я просто тупо віз його і мовчав. Він жив в самому кінці вулиці, близько Ая, і його будиночок маленький з похилої дахом було майже не видно з-за котеджів …
«Ну ось, синку, приїхали, ось тут, »розвертайся», і дід поліз в сумку, за гаманцем. «Ні, батько, я не візьму я з тебе грошей, не можу взяти, ти своїм орденом купу поїздок вже сплатив» У старого навернулися сльози, він вийшов з машини, і з поклоном сказав: «Спасибі тобі, синку». І пішов до свого старого будиночка, рукою витираючи сльози.
А я здоровий 47 річний мужик, сидів і з грудкою в горлі дивився йому вслід. Думаючи про те, що звичайно славна країна перемогами в чемпіонатах і Євробачення, важливі і олімпіади і перемоги на політичному фронті … Але не може бути країна, яка не може подбати про ДЕСЯТКИ (їх адже залишилося так мало) старих, які віддали свою молодість і здоров’я, захищаючи її. І я розумів, що це я зараз йому кланятися мав. І соромно мені було за нашу з ним Батьківщину. Ось саме за це – соромно …
Написав це не для того, щоб самопіар витягнути, не для соплів і слюней. і вже тим більше не для юки …
Люди, їх так мало залишилося, наших ВЕТЕРАНІВ, просто допоможіть їм, чим зможете, копієчкою, чергою в поліклініці, довезіть до будинку, переведіть через дорогу ….
Миру вам, друзі !!!