Штучний селекціонер з YouTube підкинув мені «Ідіократію» – фільм, що його я свого часу пропустив. Щиро кажучи, я про це зовсім не шкодую. З точки зору кіномистецтва він навряд чи сміє претендувати на вічність. Але як дотепно реалізована футурологічна картинка про наше дуже ймовірне завтра «Ідіократія» таки справляє враження.
Фільм показує цілком життєствердний світ, побудований, до того ж, людьми цілком не дурними. Тільки от будували вони його, орієнтуючись виключно на ідіотів. Тому в цьому світі замість мови – примітивний мережевий діалект, пересипаний лулзами і лолами. Тому президент країни – відомий рестлер, він же зірка порноіндустрії.
Цей чудовий світ ми впізнаємо вже тут і тепер. Ми щодня зіштовхуємося з його більш ніж промовистими прикметами.
Пам’ятаєте, ще Станіслав Лем влучно (як завжди) передбачав заміну писемності піктограмами? Розумники і прирівняні до них заламують руки від людського простацтва, жахаючись майбутнього, що будується виключно для ідіотів, але в кінцевому підсумку все одно нічого не можуть цьому протиставити. Їх або гучно висміюють, або взагалі не чують.
Виглядає так, що наш новий парламент набиратимуть за теґами зі сайту ragu.li: актори Ліги Сміху, ретро-співаки і співачки, пластмасові діви та всі можливі звьозди попсового штибу. Це вже навіть не славнозвісні «водії й масажистки», а щось гірше. Тріумфальне обрання на президентську посаду одного з представників цього бізнесу відкрило скриньку Пандори, і попса на всі свої голоси завищала: «Я теж так хочу!»
І слушно: всі вони нічим не гірші.
«Новими політиками» відтепер стають, умовно кажучи, артисти: до нудоти знайомі фізіономії з телебачення та Інстаґраму – Вовка, Юзик, Лисий. А ще Олег Винник та Віктор Павлік, які «отримали пропозицію» балотуватися до Верховної Ради за списками партії «Моя стабільність». Схоже на те, що народові їх усе ще мало: в мережах мало, на телеекранах мало, мало на стадіонах, мало в кінофільмах і серіалах. Треба, щоб і в парламенті вони масово тішили наші демократичні смаки. Тож і Оля Полякова вже заявляє про створення жіночої партії. «Люди, ми вимираємо! – стурбовано застерігає вона. – Індійці розмножуються і китайці теж… Для кого наші військові захищають наші території? Якщо ми вимираємо, то не буде кому там жити. Тому я думаю, що нам треба розмножуватися, нам треба народжувати». Ось така програмова, сказати б, заява нової політичної діячки: рожайте, бабы! На що феміністки чомусь мовчать, і навіть расизмом чи ксенофобією в індо-китайському контексті жодна жива душа Олі Поляковій не дорікне.
Мало, все одно мало. Треба, щоб їх ішло більше. Де політичний мегапроект DZIDZIO? Чому не оголошує створення нової партії Павло Зібров? А яке широке електоральне поле в Лоліти! Де вона? Чому Іво Бобул зі Степаном Гігою так затягують момент об’єднання заради щасливого майбутнього країни? Чому досі не об’єдналися в потужну політсилу нового європейського зразка Тіна Кароль, Даша Астаф’єва і MARUV? Де можна побачити виборчі списки політичних партій LOBODA чи, скажімо, KAZKA? Я хочу бачити першу п’ятірку виборчого блоку «Потап і Настя»!
Усі в парламент! Я відчуваю – ви пройдете. Все у вас складеться, все вам проканає й обломиться. А нам буде щастя.
От лиш кому не проканає, то це «Голосу» з Вакарчуком. Не знаю, звідки це відчуття, проте щось мені підказує: на виборах вони наберуть рівно стільки, щоб не пустити до парламенту Порошенка і не пройти самим. Щоб усі недобиті рештки притомних виборців дружно заспівали багатообіцяльному Святославові: «Дякуєм тобі!..» Після чого поїхали з країни геть.
Зате лідером електоральних симпатій була й залишається партія «Слуга народу». Її підтримка вже, кажуть, наближається до 50 відсотків. І це ще не межа. Хоч дехто з цього приводу і сміється (мовляв, немає насправді такої партії, віртуальна вона!), щось мені й тут підказує: могутній кадровий резерв старої Партії реґіонів недаремно стільки років натерпівся в очікуванні своєї миті. Усі вакантні місця «Слуги народу» заповняться – легко і вмить – перевіреною кадрою молодих реґіонів. Запанують вони, браття, у нашій сторонці. Ех, запанують – мало не здасться.
Красиве все-таки словосполучення: електоральні симпатії. Симпатії вирішують усе. Будь симпатичний – і виграєш. Варто додати: від симпатії до ідіократії – один крок. До майбутньої парламентської коаліції «Ліга Сміху» (вона ж «Сказочная Русь») цілком очікувано доєднається ще й симпатичний кавказький шоумен зі старшої дати політиків. Колишній грузин, а нині патріот України прилетів і каже: «Я просто повертаюся до себе додому».
Як чудово, що в нього знову знайшовся дім. Але де і як тепер жити нам?
Юрій Андрухович