Читаю браві інтерв’ю українських генералів про те як вони прямо зараз зможуть звільнити окуповані території за одну добу. Читаю і розумію що кастинг на посаду начальника генерального штабу вже почався.
Якого начальника генштабу підтримав би я? Того хто говорив би не тільки про «добу» для виходу на кордон. А що треба зробити щоб армія змогла це здійснити. Як прибрати тих хто прийшов тільки заробляти і додати тих хто прийде воювати. І як створити для цього умови. Підтримаю того хто відповість президенту на питання – що робити якщо ЗСУ відповість безпосередньо армія РФ. І скільки років потрібно щоб створити Національну Службу за зразком Фінляндії, Швейцарії, Південній Кореї. Щоб у РФ знали що за армією є багатомільйонний озброєний, навчений і мотивований народ. Тільки це може бути альтернативою ядерній зброї від якої Україна відмовилася на початку 90-х.
Минулі п’ять років – втрачені роки для нас в цьому сенсі. 0 побудованих патронних заводів, 0 реформ в оборонці, 0 реформ в армії, імітація створення територіальної оборони, залучення частини військових у торгівлю з окупантами, відродження радянських порядків в армії, ставка на заробітчанство, брехня і окозамилювання. Я не кажу що ВСЕ погано і ВСІ погані. Це не так. Але на то щоб поміняти місцями поганих і хороших потрібен час. Я не кажу що українська армія не здатна звільнити окуповані території за добу. Але на те щоб вона могла це реально зробити і бути готова до «продовження історії» потрібен час. І правильні енергійні дії. Інакше новий час буде витрачено так само бездарно.
«Закріпиться на кордоні» це добре. Але коли згадаєш що на шостий рік війни на фронті не лінія Мажино або Маннергейма, а бліндажі з стелею з колод, що потенціал нашої фортифікації не використовується взагалі, то виникає питання. Чи зможуть ті люди які підвели наші підрозділи влітку 2014 до кордону, під «гради» з російської території і кинули їх в чистому полі «закріпиться на кордоні»? Вірю в Україну. Вірю в Українську армію. Не вірю багатьом з тих хто їй зараз командує. І не я один. І відкриті суди по Іловайську, Дебальцеве, масі інших «великих перемог» обов’язково потрібні. Саме для відновлення довіри до командування. До нового командування.
Тому я хотів би зараз чути не про те як ми закидаємо шапками ворога. А про те як їх пошити, дати в потрібні руки і зробити так щоб знову не вкрали. А це залежить зараз саме від президента. Нового звичайно. Тому що письменників багато. А рецензент один.
