Борги населення за комунальні послуги сягнули відмітки у сорок мільярдів гривень. Вісім з них – за останні півроку. І це відбувається у той час, коли майже половина українських домогосподарств користується субсидіями, пише 24 канал.
Проте в останній рік уряд почав стрімко скорочувати кількість субсидіантів. Ще рік тому допомогу від держави на оплату житлово-комунальних послуг отримували понад вісім мільйонів домогосподарств. На сьогодні ця цифра зменшилася на два мільйони. І це не межа.
Читайте також: Трудова міграція: за яких умов українці перестануть тікати з країни
За заявами Міністерства соціальної політики з початком нового опалювального сезону ця кількість зменшиться ще на 20 %. Тобто додатково субсидію втратить кожна п’ята родина.
При цьому за прогнозами представників Національного банку ціни на газ та комунальні послуги вже у найближчий час зростуть ще на чверть. Виникає питання: влада вважає, що українці стали заробляти більше і вже не потребують підтримки від держави, тому можуть сплачувати рахунки у повному обсязі? Чи, може, уряд намагається закрити діри у бюджеті у найпростіший спосіб – скоротити видатки на субсидії, тобто зекономити на незахищених категоріях громадян?
Система надання субсидій в Україні діє вже 23 роки. Проте масовості це явище набуло три роки тому після радикального підняття тарифів урядом Арсенія Яценюка. В результаті цього кожне друге домогосподарство країни стало не в змозі оплачувати рахунки за послуги ЖКГ самостійно, а кількість субсидіантів зросла до дев’яти мільйонів домогосподарств.
Залежність українців від субсидій, яка виникла три роки тому, це вирок Уряду і державі. Адже по факту, надаючи субсидії такій кількості громадян, влада визнала, що встановлені ціни на газ та комунальні тарифи є непосильними для людей. Проте замість того, аби стимулювати прозоре тарифоутворення та працювати над реальним покращенням життя українців, урядовці вирішили підсадити всю країну на голку субсидій, консервуючи бідність.
Як наслідок зросли і витрати на фінансування субсидій із державного бюджету: від 19 мільярдів у 2015 році до 71 у 2018 році. Проте невирішена проблема з непрозорістю тарифів вимагає все більше витрат з держбюджету, яких по факту не має. З усіх можливих заходів щодо унормування тарифів, пошуку цінового балансу між продажем і купівлею послуг, урядовці обрали найпростіший – скорочення кількості субсидіантів.
Сказано – зроблено. У квітні уряд прийняв постанову, якою впровадив посилення вимог до отримувачів субсидій. Такий підхід більш-менш зрозумілий, коли йдеться про придбання автівки, якій менше ніж п’ять років з дати випуску або розмір квартир, що перевищує 120 квадратних метрів. Проте дії щодо позбавлення субсидій безробітних, викликають подив. Вони мають в коротші строки стати на облік в центр зайнятості. На скільки це реально розуміють всі, хто хоч раз стикався з офіційними органами реєстрації та знають їхню швидкість та якість роботи.
В іншому випадку органи соцзахисту зарахують таким громадянам у дохід три прожиткових мінімуми. А це чимала сума – 5286 гривень, що майже автоматично позбавляє їх права отримувати субсидію. Крім того, декларації своїх доходів відтепер мають надавати і ті особи, що зареєстровані, проте не проживають у квартирі чи будинку та не користуються послугами ЖКГ.
Це означає, що влада залишає без субсидій батьків, найчастіше пенсіонерів, чиї діти зареєстровані в їхніх помешканнях, проте проживають окремо. Новий порядок нарахування субсидій вже спричинив хвилю невдоволення громадян. Обурені українці годинами вистоюють у чергах в центрах адміністративних послуг, аби подати оновлені декларації на отримання субсидій.
Так, наприклад, на Харківщині місцеві чиновники вже визнали, що автоматичному перерахунку підлягають лише половина субсидіантів. Усім іншим доведеться оновити інформацію про склад сім’ї та її доходи. Значній частині цих заявників субсидії або скасують, або нарахують у дуже незначному розмірі. Те, що відбувається, влада вважає цілком нормальним кроком. Урядовці виправдовуються, що причина скорочення субсидій – не їхня ініціатива, а логічний наслідок зростання доходів населення. Зокрема, за рік на 1640 гривень зросла середня зарплата.
Проте, у цей же час, ціни на всі без винятку харчові продукти за рік зросли на 30%, на 60% подорожчала електроенергія, на 80% – теплоенергія, в середньому на 70% стали дорожчими ліки. Цього року Міністерству соціальної політики довелося закладати додаткові 60 мільярдів у бюджет, аби забезпечити покриття субсидій.
У своїх прорахунках уряд швидко знайшов винних – відповідальні за все українці, які працюють не офіційно, ховають свої прибутки від держави, і у той же час користуються державними благами у вигляді субсидій. Певний відсоток субсидіантів дійсно зловживає державною допомогою. Але перекладати на них відповідальність за свої прорахунки, замовчуючи те, що ж насправді стало причиною неспроможності людей сплачувати непід’ємні тарифи – цинічно.
Адже головним фактором підвищення вартості, зокрема електроенергії, стала шахрайська формула розрахунку вартості вугілля в тарифах – “Роттердам +”. Лише уявіть, уряд не знає, де шукати гроші на субсидії, а у цей же час всього за два роки на цій схемі олігархи додатково поповнили свої кишені на 30 мільярдів! Субсидії для кожного другого домогосподарства – це нонсенс у цивілізованій державі, де тарифи прозорі, доходи громадян – високі і офіційні, а влада працює в інтересах людей, а не олігархів.
Ця теза, на жаль, не про Україну за нинішньої влади. Проте ситуацію ще можна змінити. Замість того, аби бездумно скорочувати кількість субсидіантів, потрібно спочатку встановити прозорі тарифи, створити єдиний реєстр усіх отримувачів соціальних виплат, а потім монетизувати виплати.
Суттєво покращать ситуацію реальні державні і не державні програми з енергоефективності, наприклад, з утеплення будинків. У нинішньому вигляді вони практично не працюють – через недофінансування та непродуманість. Якщо тарифи будуть прозорими, а люди матимуть високі доходи, кількість субсидіантів скоротиться в рази, адже більшості українців вони просто не знадобляться. Це кінцева мета відповідального уряду, який знає як і коштом чого досягнути економічного зростання та оптимізувати і скоротити державні видатки.