Якось вийшло так у моєму житті, що одружився я в третій раз. І з цієї нагоди ми недавно купили нову квартиру, поїхали зі свого міста.
В один прекрасний день сиджу на роботі, дзвонить дружина:
– Привіт коханий. Чи не розповіси про свою коханку? Ви думали,я ні про що не дізнаюся?
Я нічого не зрозумів, але про всяк випадок перепитав, чи все в порядку.
– Просто на домашній телефон дзвонила жінка. Сказала, що вона твоя коханка і ми з нею цікаво поговорили. – і інтонація у дружини була така дивна, не властива для таких випадків.
У мене ще більше округлилися очі, подумав, що не дочув. Для якихось походів «на ліво» я занадто тупий, та ще й ледачий.
Це ж залицяння якісь, подарунки, з’ясування стосунків, конспірація. Та й ім’я в кінці кінців запам’ятовувати треба. Ну це все. За весь час коли ми були разом ні разу навіть не думав про зраду.
Продовжую слухати подробиці від дружини. Коханка розповіла їй як добре нам разом, і що з дружиною я з жалю, і взагалі готовий зібрати речі хоч зараз, і іншу єресь, від якої я все більше дивувався.
І чомусь дружина вже майже в голос сміялася.
Питаю в неї:
– Що з тобою? По-моєму, це не привід для веселощів, у тебе чоловік кoзел виходить.
– Ну просто ти у мене Володимир, а вона все називала якогось Мішу. Тому питань немає.
Приїхав додому, стали розбиратися, що за плутанина. Дістали документи, що залишилися від купівлі квартири. Вгадайте ім’я продавця? Правильно, Михайло.
Загалом, вчасно чоловік з цієї квартири з’їхав.