Їхала я сьогодні вранці на роботу, настрій, якщо чесно, паршиве, до того ж я злегка спізнювалася. На другій зупинці в маршрутку зайшов дідок з паличкою. Він дістав з кишені дріб’язок і почав її перераховувати. Потім простягнув її водієві і сказав: «Ось, тримай, я не бачу, вистачає тут чи ні, але мені наступного вже виходити».
Як я зрозуміла, дідусеві все-таки не вистачало на проїзд. І передчуваючи, що водій зараз почне лаятися, я полізла в сумку за своїм гаманцем, щоб оплатити проїзд дідка. Але тут сталося те, чого я ніяк не очікувала. Водій маршрутки протягнув руку з грошима і сказав:
«Та що ти, бать, візьми! Залиш собі, тим більше що їхати тобі всього нічого – одну зупинку ». Дідуся така реакція водія, м’яко кажучи, здивувала, та й інших пасажирів теж. Я найчастіше бачу незадоволених і незадоволених маршрутників, а тут така щирість і доброта! Дідусь забрав свою дрібноту і тихенько сказав: «Дякую». Перед тим, як вийти на своїй зупинці, він знову подякував водія, на що той відповів: «Ні за що! Будь здоровий! ».
Здавалося б, що тут такого – нічого особливого адже не сталося. Але ж водій міг би відреагувати зовсім по-іншому, як це часто і трапляється … А як приємно було дідусеви! Для нього це далеко не дрібниця.
Цей випадок вселив в мене надію, що ще не все втрачено, що в цьому світі залишилися добрі люди, здатні на справжні, нехай і маленькі, вчинки. Саме такі «сонячні промінчики» добрих справ висвітлюють нашу сіру буденність і за секунди піднімають настрій.