Воєнний стан в Україні зараз реальний як ніколи раніше за 4,5 роки війни на Донбасі. У відповідь на агресію РФ в Азовському морі РНБО готується обговорити введення воєнного стану в країні. Раніше від президента Петра Порошенка не раз вимагали введення воєнного стану, але він був проти. Зараз, схоже, ситуація інша. 112.ua нагадує, що означає військовий стан для життя кожного з нас
Воєнний стан – одна з хвилюючих тем останніх років. При цьому багато хто з пересічних українців, які вимагають від президента ввести воєнний стан, не уявляють, що являє собою режим воєнного стану насправді. Основні параметри режиму визначає Закон «Про правовий режим воєнного стану», ухвалений 6 червня 2000 р. ще за президентства Леоніда Кучми. Якщо перекласти з юридичної мови на людську, то воєнний стан – це:
— надзвичайна ситуація, викликана військовим вторгненням або загрозою такого нападу на Україну;
— наділення військових підрозділів державних органів особливими правами, насамперед у порушення чинного законодавства про приватну власність;
— обмеження прав цивільного населення та бізнесу, які зобов’язані на вимогу військового командування виходити на громадські роботи або надавати своє майно для потреб армії.
«Воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності; він передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню й органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та зміцнення національної безпеки, а також тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень» (стаття 1 Закону «Про правовий режим воєнного стану»).
Процедурні питання
Суть воєнного стану як особливого правового режиму – наділення в першу чергу військового командування (а потім вже центральної та місцевої влади) надзвичайними повноваженнями. І, як зворотна реакція, обмеження закріплених у Конституції прав і свобод звичайних українців, а також прав і законних інтересів комерційних компаній, державних установ, комунальних підприємств тощо.
Говорячи про воєнний стан, слід конкретизувати, що являє собою «військове командування». Згідно із законом, військове командування – це:
— Генеральний штаб Збройних сил України. І відразу ж потрібно підкреслити: оскільки справа стосується національної безпеки та оборони, то керувати Генеральним штабом будуть Верховний головнокомандувач в особі президента і секретар Ради національної безпеки та оборони;
— командування видів ЗСУ (тобто командувачі Сухопутними силами, Військово-морським флотом, Військово-повітряними силами);
— об’єднане оперативне командування (тобто командувачі полками, дивізіями і угрупованнями, що об’єднують різні роди військ у вигляді артилерії, авіації, саперів, піхоти тощо).
Українське законодавство вимагає, щоб указ про введення воєнного стану містив конкретні терміни, коли особливий режим завершиться (стаття 1 закону «Про правовий режим воєнного стану»). На сьогодні закон про воєнний стан потрібно розглядати насамперед у зв’язці з новою версією закону про РНБО. Нагадаємо, під кінець грудня 2014 р. Верховна Рада проголосувала за нову редакцію закону «Про Раду національної безпеки та оборони», яка наділяє секретаря РНБО Олександра Турчинова широкими повноваженнями.
Процедура введення воєнного стану – це чотири кроки. Спочатку Рада національної безпеки та оборони готує і подає президенту Петру Порошенку пропозицію ввести воєнний стан на всій Україні або на частині її території. Наприклад, на території Донецької та Луганської областей. Другий крок – коли адміністрація президента оформляє рішення у вигляді указу глави держави, а президент підписує цей нормативний акт. Крок № 3: депутати Верховної Ради протягом двох днів на своєму засіданні затверджують указ президента (для цього потрібна стандартна кількість у вигляді щонайменше 226 голосів). І, нарешті, відразу ж після затвердження в парламенті ЗМІ негайно оголошують указ президента, після чого режим воєнного стану офіційно стартує. Стаття 24 закону вимагає, щоб керівна адміністрація України відразу ж після введення воєнного стану повідомила про це генеральному секретарю ООН з метою інформування всіх країн-членів ООН. Оскільки Україна є учасником Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, українська влада повинна конкретизувати в такому повідомленні, які саме права українців буде обмежено і на який термін.
Скасування воєнного стану аналогічно вимагає відповідного указу президента. Ініціювати скасування може РНБО і Верховна Рада, звернувшись до президента з такою пропозицією. Указ президента, який скасовує воєнний стан, не потребує окремого затвердження в парламенті. Закон також вимагає, щоб ЗМІ негайно повідомили громадянам України про таке рішення.
Хоча за Конституцією президент Порошенко і є Верховним головнокомандувачем ЗСУ, на ділі його повноваження у більшій частині є церемоніальними, що ще більше підкреслила нова редакція закону про РНБО. Отже, ключовим органом під час воєнного стану стає Ставка верховного головнокомандувача, а згідно із Законом «Про Раду національної безпеки та оборони», саме секретар РНБО «організовує роботу Ставки верховного головнокомандувача у разі її створення» (пункт 9 ст. 13 закону про РНБО). Що стосується керівництва Збройними силами, то закон залишає президенту право лише здійснювати «керівництво стратегічним плануванням застосування Збройних сил України». Тобто на практиці главі держави відводиться завдання ставити свій підпис під рішеннями щодо тієї чи іншої військової операції, а всі щоденні питання воєнного стану вирішуватиме секретар РНБО, хоча народ України таких повноважень йому ніколи не давав.
Права і позбавлення
Воєнний стан треба розуміти насамперед як передачу розширених повноважень командирам в усій ієрархії ЗСУ. Повноваження, передбачені у статті 15 закону України «Зміст заходів правового режиму воєнного стану», можна розбити на кілька умовних груп.
По-перше, йдеться про повноваження, які умовно можна назвати управлінськими:
— запроваджувати трудову повинність для всіх працездатних громадян (за рідкісним винятком). Наприклад, щоб рити окопи («з метою виконання робіт, що мають оборонний характер») або розбирати завали після бойових дій («з метою ліквідації ситуацій техногенного, природного та воєнного характеру»);
— використовувати приміщення та устаткування заводів і фабрик, офіси, меблі та оргтехніку, якщо військове командування вирішить, що так потрібно для цілей оборони;
— проводити евакуацію населення і підприємств з небезпечних районів;
— вводити нормоване забезпечення продуктами та ліки. Тобто йдеться про знамениті картки, призабуті з часів Великої Вітчизняної війни.
По-друге, повноваження обмежувального характеру. Наприклад, військове командування зможе вводити комендантську годину як на всій території України (якщо президент підпише указ про воєнний стан для всієї країни), так і в окремих містах, районах й областях, коли звичайна людина зможе переміщатися, тільки маючи при собі спеціальне посвідчення або перепустку. Тобто насправді більшість із сорока з гаком мільйонів українців не зможуть виходити на вулицю під час комендантської години (якщо ВС введуть на всій території). Також РНБО і Генеральний штаб зможуть забороняти виїзд і в’їзд з країни, а також переміщення «всього живого» за конкретну територію. А ще військове командування зможе «порушувати питання про заборону діяльності політичних партій та громадських організацій, якщо вважатиме, що ті своєю діяльністю загрожують суверенітету, національній безпеці України, її державній незалежності і територіальній цілісності, життю громадян». На ділі ж є ризик свавілля, коли політичні партії та громадські організації закривати як неугодні. І, нарешті, військовики на чолі зі Ставкою і РНБО отримують право контролювати підприємства ЗМІ, шоу-бізнесу, культури тощо. Особливо слід звернути увагу на повноваження заборони передачі інформації через комп’ютерні мережі, тобто насамперед через інтернет. А якщо врахувати, що принцип роботи інтернет-сайту – це саме передача інформації, то така норма може торкнутися будь-якого ресурсу.
І нарешті повноваження експропріації, тобто примусового вилучення майна:
— військовики зможуть вилучити для тимчасового використання будь-яке майно, в тому числі легкові і вантажні автомобілі, як у приватних осіб, так і у державних установ і приватних компаній. Своєю чергою власник має право вимагати від старшого за званням щонайменше розписку про таке вилучення, а командир роти чи батальйону повинен видати взамін «відповідні документи встановленого зразка»;
— відбирати радіоприймачі, телевізори, відеокамери, комп’ютери і ноутбуки, а також будь-які інші технічні засоби зв’язку, якщо військовики раптом вирішать, що їх використання порушує вимоги воєнного стану;
— у примусовому порядку розселяти солдатів у приватних будинках, квартирах, готелях (закон називає це «військово-квартирною повинністю»);
— і, нарешті, примусово відбирати будь-яку власність (як у громадян, так і юридичних осіб), якщо військовики визнають, що цього вимагають «потреби оборони».
Відповідно до статті 23 закону «Про правовий режим воєнного стану», власник такого майна має право вимагати від держави компенсації в грошовому вираженні або у вигляді іншого майна, якщо таке можливо. Якщо ж автомобіль або ноутбук збереглися, то власник може зажадати їхнього повернення. А ось що робити, якщо військовий загін вилучить для потреб оборони п’ять автомобілів зі стоянки (адже власники не чергують біля своїх машин цілодобово), а охоронець втратить розписки? І на ім’я кого командир загону буде видавати такі документи встановленого зразка»?
І головне питання – це продукти, які оперативно перетворюються на дефіцит під час будь-якого смутного часу. Яка різниця померлим від голоду «для потреб оборони», якщо через роки держава ухвалить компенсувати їм вартість? Сформульовані в загальних рисах норми закону ризикують привнести ще масу несподіванок, якщо керівна адміністрація не деталізує нюансів в указах президента, постановах Міністерства оборони тощо.
Якщо говорити про те, як воєнний стан впливає на політичне життя, то на період воєнного часу закон забороняє:
— змінювати Конституцію України;
— проводити референдуми і вибори, починаючи з президентських і закінчуючи голосуванням за склад місцевих рад;
— організовувати страйки.
Чим воєнний стан відрізняється від режиму антитерористичної операції
| Ключовий акт законодавства | Закон «Про боротьбу з тероризмом» | Закон «Про правовий режим воєнного стану» |
| Хто вводить | Залежно від ступеня суспільної небезпеки, рішення ухвалює:— керівник Антитерористичного центру при СБУ (призначається президентом) за письмовим дозволом голови СБУ;
— керівником координаційної групи при обласному управлінні СБУ за письмовим дозволом голови АТЦ, погодженим з головою СБУ Згоди Верховної Ради не вимагається |
Рішення ухвалює президент, підписуючи відповідний указ, потрібно затвердження Верховною Радою |
| Терміни | Закон не обмежує терміни | Закон вимагає вказати терміни воєнного стану |
| Управління | Створюється оперативний штаб на чолі з керівником Антитерористичного центру при СБУ або керівником координаційної групи при обласному управлінні СБУ | Створюється Ставка Верховного головнокомандувача, а її оперативне управління забезпечує секретар РНБО |
| Характеристики режиму | Може бути введено тимчасові обмеження прав і свобод громадянМоже застосовуватися превентивне затримання осіб, яких підозрюють у терористичній діяльності, на термін понад 72 годин, але не довше 30 днів
Підприємства, установи й організації припиняють свою роботу на вимогу керівництва антитерористичної операції Співробітники СБУ, поліція і військовики отримують право: — застосовувати зброю і спеціальні засоби; — затримувати і доправляти до органів МВС осіб, які незаконно спробували проникнути в район антитерористичної операції; — проводити особистий огляд громадян, їхніх речей і транспорту; — тимчасово обмежувати або забороняти рух транспорту і переходів, не допускати транспорт на окремі території, евакуювати громадян, відбуксовувати транспортні засоби; — проникати до житла, контори, офіси тощо і на земельні ділянки при переслідуванні підозрюваних; — використовувати засоби зв’язку та транспорт, що належить громадянам (за згодою з ними), державним органам та підприємствам |
В обов’язковому порядку вводиться обмеження прав і свобод громадян, державних органів, приватних компаній з широкого спискуВійськовики мають право залучати до примусових робіт, вилучати майно, в тому числі без компенсації, розселяти солдатів у приватні квартири громадян тощо |
Між бажаннями і реаліями
Пересічному громадянину важливо знати, що Конституція України закріплює перелік прав і свобод, які забороняється обмежувати навіть у воєнний час. Йдеться про рівноправність усіх громадян перед законом, право на життя, право на гідність, право на житло. Хоча є й колізія: важко зрозуміти, яким чином право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29 Конституції) пов’язується з наведеним вище.
Якщо ж оцінювати з позиції державної влади, то введення воєнного стану дозволить узаконити масову мобілізацію, а також допоможе чиновникам використовувати майно і житлові приміщення громадян, підприємств і територіальних громад, щоб перекласти на них частину державних витрат на війну. До того ж ряд українських політиків так ратують за введення воєнного стану не в останню чергу тому, що такий крок дозволить списувати на війну всі прорахунки чиновників і побутові «негаразди» – від невиплати зарплат і поганої роботи поліції, судів, комунальних служб і лікарень до підвищення податків і зростання цін і тарифів на послуги ЖКГ. Відсутність зрушень у плані боротьби з корупцією та проведенням реформ також вдало списується на «в країні йде війна».
Щоправда, є й противники введення воєнного стану. Українські ЗМІ багато разів транслювали заяви політиків, що введення воєнного стану – це хрест на шансах України отримати нові транші кредиту від Міжнародного валютного фонду (МВФ). Але це не так. Статті угоди Міжнародного валютного фонду, які служать Статутом цієї організації, не містять подібних норм. Та й самі представники МВФ в Україні спростовували таку версію.
Кандидат політичних наук і директор Київського інституту мирних ініціатив Андрій Мішин вважає, що українська влада досі не вводила воєнний стан не через загрозу не отримати кредитів МВФ, а насамперед через причини, що лежать у площині міжнародного права. «Якщо влада будь-якої країни оголошує воєнний стан, то вона повинна вказати зовнішню або внутрішню причину такого рішення. Президент, прем’єр-міністр та інші вищі посадові особи і політики постійно повторюють, що війна на Донбасі – це війна між Україною і Росією, – пояснює Андрій Мішин, – тобто якщо президент все ж таки ухвалить рішення ввести воєнний стан, то зобов’язаний буде назвати країну, у відповідь на дії якій вводиться воєнний стан, що мовою дипломатії рівнозначно оголошенню війни. Причому вважається агресором та сторона, яка першою заявила про початок війни. А всілякі політичні формулювання на кшталт «у відповідь на віроломний напад …» тощо – це від лукавого».