Я живу давно сама, так вийшло, що в мене є гарна робота і дуже хороший дохід.
Я зібрала гроші і купила собі велику квартиру. У мого керівника саме їхали родичі за кордон жити, і вони продавали квартиру з усім вмістом. Тож я взяла валізу зі своїми речами і переїхала.
Квартира була велика, великий балкон і величезна утеплена лоджія. Йдучи з роботи, я постійно зустрічала дівчинку з зеленими очима, вона була красуня, ми познайомилися, її звали Марина.
Видно було, що дитина погано одягнена і постійно голодна, тож я її часто підгодовувала. А одного разу розпитала її про батьків.
Виявляється, у неї була сім’я – мама, тато і вона, але мами не стало, і тато незабаром одружився і привів в будинок мачуху. А у мачухи були свої діти, вона їх любила і балувала, а Марині завжди діставалося те, що вони не доїли. Мені було шкода цю дівчинку.
В цей час я познайомилася з Мішою, у них сімейний бізнес, свої міні-пекарні і справи у них йдуть дуже добре.
Міша з багатодітної сім’ї, коли він мене познайомив зі своїми батьками, то у мене було таке відчуття, що я знаю їх дуже давно.
У нас на роботі був кінець кварталу, я пізно поверталася з роботи і деякий час не бачила Марину. Але одного разу біля мого під’їзду мене чекала Марина.
На вулиці було дуже холодно, а вона була одягнена аби-як: курточка її була дуже легкою. Дівчинка попросилася до мене в гості і запитала, чи можна їй сьогодні переночувати у мене вдома.
Я забрала її до себе додому, набрала ванну, нагодувала її і вона заснула.
Коли вечір закінчився, я подзвонила коханому і розповіла йому про Марину. Він тут же приїхав до мене зі своєю мамою і попросив мене стати його дружиною, я погодилася.
Ми розписалися, весілля вирішили не робити, одразу же почали збирати документи на удочеріння Марини. Виявилося, що і батька вже у дівчинки немає, тож вона була кругла сирота.
Через три місяці у нас вже була дочка, ми були всі дуже щасливі. А через рік я наpoдила сина Артема. Марина дуже боялася, що ми до неї будемо погано ставитися, але коли вона побачила, що з народженням дитини до неї не змінилося ставлення, одразу заспокоїлася.
Час минав, діти виросли, Марина зараз лікар-oнкoлoг, а син Артем ще вчиться в медичному інституті.
Ми – щаслива родина. Марина знає, що ми їй не рідні, але вона ніколи про це не говорить.
А тут вона приходить, приводить свого хлопця і каже, що він їй зробив пропозицію руки і серця, і наша дочка відповіла йому, що згодна.
Я знала, що колись прийде час і вона вийде заміж, піде від нас, але не думала, що це станеться так швидко.
Ну, як швидко – коли ми її забрали, їй було 4 роки, а зараз вже 28 років. А я і не помітила, як минув час. Мені все здається, що вона ще маленька.
Я дуже щаслива за свою дочку. Вона щаслива, а значить – щасливі і ми.