Якось я зайшла в відділення банку заплатити за квартиру.
Стоїть дві черги чоловік по десять, приєдналася до однієї. Стоїмо, тиша.
Тут у хлопця, що стоїть переді мною, дзвонить телефон.
Він винуватим голосом:
– Так, я вже їду. У тролейбусі. Так. Вже скоро. Тиша. Проходить хвилин 5. Йому знову дзвінок.
– Так. Ну їду ще. У пробку потрапили …. Чесно в тролейбусі. Зараз вже буду, не гнівайся … Па-па. Всі посміхаються. Ще хвилин через 5 знову дзвінок.
– Так. Ну ось-ось вже, залишилося пару зупинок … Ну чесно в тролейбусі їду! Тут до нього повертається мужик і так впевненим басом:
– Задня площадочка, оплачуємо проїзд! Хтось із сусідньої черги:
– У мене проїзний. Мужик знову:
– Молодий юначе, що у вас?! Хлопець в телефон:
– Ну все, давай, мені треба гаманець дістати. Скоро буду. У наступні 20 хвилин, поки ми стояли в черзі, йому більше ніхто не дзвонив.
І всі ржали до сліз.