Моя мати була подругою одруженого чоловіка, від якого я і народився. Скільки себе пам’ятаю в дитинстві, постійного житла у нас не було, весь час поневірялися і орендували квартири.
Коли мені було п’ять років, мати познайомилася з черговим чоловіком і захотіла бути з ним, але він поставив їй умову, що візьме її, якщо вона буде сама.
Та легко і просто проміняла мене на цього мужика. Привезла мене до мого батька, давши в руки всі необхідні документи. Вона подзвонила в двері його квартири, почула звук замку і втекла. А я залишився стояти.
Двері відчинив батько і оторопів побачивши мене. Він зрозумів відразу, хто я. Завів в квартиру. Його дружина прийняла мене добре – так, як і їхні діти, дочка і син. Батько хотів спочатку віддати мене до притулку, але його дружина не дала цього зробити, сказавши, що я ні в чому не винен. Просто свята жінка.
Я спочатку чекав свою рідну матір, думав, що вона ось-ось повернеться. А потім перестав, і почав дружину свого батька називати мамою. Мій рідний батько не мав ні до кого зі своїх дітей теплих почуттів, не кажучи вже про мене. Мене він вважав зайвим ротом, але продовжував утримувати, як і інших членів сім’ї.
Сам він був досить-таки деспотичною людиною. Коли приходив додому, ми замикалися всі разом в дитячій кімнаті і намагалися не попадатися йому на очі. І коли він все-таки пішов до чергової молодої коханки, ми всі зітхнули з полегшенням.
На той момент ми вже були майже дорослими. Сестра і брат закінчували школу. За збігом обставин, ми були ровесниками, тому я теж готувався до випускних іспитів в школі. Ось так, троє випускників. Ми допомагали одне одному, підтягуючи з предметів.
Кожен з нас мріяв вступити до престижного інституту. Батько, хоч і не був з нами ласкавий, але оплатити навчання обіцяв і дотримав свого слова. Ми вступили і вивчилися, отримавши ті спеціальності, про які мріяли. А потім сталося так, що наш батько пoмер. Після нього залишився хороший спадок.
Його останній коханці не дісталося нічого – вона просто не встигла його одружити на собі. Ну а ми всі стали повноправними господарями його фірми і грошових рахунків. Ми продовжили розвивати бізнес. І настав той момент, коли потрібно було їхати за кордон, відкрити філію. Вирішили, що головним в тій філії буду я. Я запропонував забрати з собою нашу маму – вона як ніхто інший, гідна була поїхати в теплу країну. Мої сестра з братом, підтримали мою ідею.
І ось настав той момент, коли ми повинні були їхати. І тут раптом намалювалася моя рідна мати. Я впізнав її відразу. Моя дитяча пам’ять закарбувала її образ на довгі роки. Вона вирішила раптом згадати про мене, дізнавшись, що я їду:
«Синку, я твоя справжня мати! Невже ти забув мене? Ти став таким дорослим. А я так сумувала і переживала, як ти живеш. Давай нарешті житимемо разом!».
Я вражений був її нахабством:
«Звичайно я пам’ятаю тебе! Пам’ятаю, як ти тікала від дверей, залишивши мене зовсім ще маленьким. І ти мені не мати. Моя мама зараз, їде разом зі мною. А тебе я навіть знати не хочу».
Розвернувся і пішов. І ні краплі не шкодую про це. Моя мама – та, що не побоялася взяти дитину свого чоловіка від сторонньої жінки, яка виховала мене в любові і ласкі. Ми поїхали з нею в іншу країну. Там я зустрів свою майбутню дружину. А заодно і маму видав заміж, за чудового чоловіка.